View message

Автор статті зазначає: «Зазвичай кризи називають перманентним явищем. Утім, деякі з них приходять і проминають невидимо, хоча їх потрібно особливо пильно відстежувати. Слід розрізняти локальні та глобальні кризи. Перші здебільшого регулярні, як-от вікові, психологічні, фізіологічні, духовні, особисті, світоглядні, естетичні. Другі не помічати значно важче. Такими є трансформації в колективі, суспільстві, культурі та світі. У кризах знаходять розхожі й унікальні моменти. Дехто схильний вважати, що зміни трапляються лише з ними, а хтось прискіпливо приміряє значущі історичні випадки до власної персони. У кожному разі, маємо справу із ситуаціями, які виникають на зламах людського буття, коли попередній стан або статус уже втрачено, натомість ось-ось набуватиметься цілковито новий. Тож людина спочуває щось на кшталт переродження, здобуває геть інші кондиції, звикаючи й освоюючись із ними. Щоправда, декому так і не вдається бодай усвідомити, яких змін вона чи він зазнає. І наопак, є такі, хто кидається у вир можливого, аніскільки не переймаючись наслідками. Проте саме внаслідок різного штибу перетворень особистість здобуває здатність породити безліч своїх проявів, які не конче тотожні між собою. Та якийсь спільний знаменник у них таки є. Достатньо поспостерігати за світлинами зі своїм зображенням, а також попередніми переконаннями чи думками, порівнявши їх із сучасними відповідниками, як неодмінно зауважиш і подібне, і відмінне».

Тарас Лютий відзначає важливий вплив кризових явищ на буття людини: «Зрештою, як описати наведені несподівані й поворотні пункти життя? Відверто кажучи, виняткової радості в них небагато. Нерідко це випробування. Однак такі шокові стани неабияк позначаються на існуванні людини. Комусь спадає на думку, мовляв, їх найдоцільніше просто перечекати, хай би з якими незручностями довелося мати справу. Проте не годиться вдавати, ніби ці речі стосуються нас опосередковано. Пройшовши порогові стани, кажуть: «Ми переродилися, стали іншими!». Достоту щось переживши, все одно не зупиняєшся, а готуєшся до зустрічі з наступним шерегом випробувань. Але стримиш до нього не знічев’я, а з усвідомленням того, що спочувалося. Тільки тоді збагнеш: кризи мають потенційну природу, бо оприявнюють певні можливості, і навпаки — якусь частину з них безповоротно відтинають. Потрапивши в перехідну зону життя, важливо не призвичаїтися виробляти резистентність до життєвої турбулентності й намагатися не розчинятися у вирі подій. Адже не вийде втілитися в якусь остаточну подобу, яка назавжди вбезпечила б від болісних перероджень. Не без того, що комусь таки вдаватиметься накреслювати шляхи власного розвитку, ба навіть отримувати порцію адреналіну від проходження переломних моментів, хоч і не встигати фіксувати, що ж такого кардинального з тобою відбулося. Водночас людині несила завбачити геть усе. Утім, саме тут і закорінені небезпека із цікавістю. Звідси виростають різноманітні парадоксальні стратегії: нехай страх і не дає зопалу кинутися у вир перевтілень і перероджень, але несподівано допомагає звичка щоразу перелаштуватися. Інколи ми знаємо, чого хочемо, часом уникаємо неприємного, а деколи взагалі не відаємо, чому вчинили саме так. А як же сутужно в оцій колотнечі створити більш-менш чіткі портрети себе, врахувавши силу-силенну спонукань і зрушень, які раніше ставалися з нами? Та порухів цих не уникнеш. Отже, ми непередбачувані».

Учений підсумовує: «Хай там як, а в наших уявленнях про себе почергово виринає то постійне, то мінливе. І чи не тому ми маємо стільки клопоту з ідентичностями? Ніби сукупності позначень, якими вимощена наша самість, часом здається, що вони прожогом застигають у матриці й не надаються до подальшого коригування. Тим часом окремі відчайдухи намагаються небезуспішно доводити, що конструюються не тільки національні, релігійні чи культурні особливості, а навіть такі, як стать. Безперечно, деякий сталий образ себе вряди-годи створити вдається. Щоправда, він залишатиметься відкритим для подальшого активного перетворення. Впливаючи на обставини та реалії, можна спроєктувати несподівані конфігурації ідентичності, варіювати вужчі та ширші її виміри. Так, у межах однієї особи вільно вживається вужча ідентичність поруч із ширшою. Наприклад, національна та культурна ідентичності поєднують багато індивідуальних проявів особи, пов’язаних із гендерними чи професійними ролями тощо. Одначе без конфліктів не обійтися, адже складові ідентичності не завжди чітко припасовані між собою. Саме тоді й вибухають усі ці кризові ситуації, і знову потрібно наново налагоджувати ланки, які з’єднали б невідповідності. Проте не назавжди».

За інформацією журналу «Український тиждень»