 |
Автор статті зазначає: «Назву книжки Ніла Ферґюсона «Глобальний занепад. Як помирають інститути та економіки», що вийшла друком іще в 2012 році, а нещодавно з’явилася й українською, можна перекласти значно радикальніше: «Велике виродження. Як розкладаються інститути та помирають економіки». Такий вислів є реакцією на економічну кризу 2008 року, яка тоді неабияк струсонула людство. Тому Ферґюсон запитує: наскільки західний світ готовий до таких потрясінь? Якщо впродовж тривалого часу Захід почувався досить упевнено, то в останні роки він поволі втрачає провідні позиції. Таку думку Ферґюсон і виносить на обговорення. Варто сказати, що в світовій історії віддавна вкорінювалися тренди, у яких ішлося про золотий вік омріяної давнини та її поступовий занепад. Але якщо говорити про сучасне занепадництво, то воно дається взнаки заледве не з ХІХ століття. Важливою точкою є позиція Геґеля, бо у своїй філософській системі він запровадив історичний підхід у визначенні ключових етапів становлення людства, втілених у перетвореннях світового Духа. Коли Дух досягає абсолютного знання, йому більше нікуди змінюватися, а відтак історія має припинитися. Щоправда, ідеться не про тотальний апокаліпсис, а життя людства відповідно до вищої фази самоусвідомлення. Утім, думка про відсутність суттєвих змін залишає осад безвиході, а на додачу набуває ознак утопії. Недарма Ніцше виявився значно радикальнішим діагностом доби, коли проголосив тезу про панування нігілістичних тенденцій, у полоні яких перебуває західний світ. Ба більше, він підсилив свою думку формулою «Бог помер», показуючи, що більше неможливо вдавати, ніби людство безжурно рухається до світлого майбуття. Ніцше провіщає: щонайменше два століття доведеться перебувати в карантині нігілізму. І все залежить від того, чи навчиться людина «щепитися» від занепадницьких форм, як-от вічні істини, рабська мораль, ідеалістична філософія тощо. Коли після Першої світової війни, яка оприявнила неабияке розкладання цивілізаційних устоїв Заходу, з’явилася книжка Освальда Шпенґлера «Присмерк західного світу», стало зрозуміло: відчуття трагічного фіналізму залишається стійким. А попереду була ще Друга світова війна, ескалація ядерного озброєння, протистояння ідеологій тощо».
Тарас Лютий окреслює проблеми, які підіймає в своїй книжці Ніл Ферґюсон, залучаючи авторитетні точки зору Френсіса Фукуями, Адама Сміта та Бернарда де Мандевіля. Наостанок філософ підсумовує: «Але навіщо нам ця книжка? Невже доведеться відмовитися від того типу розвитку, який віками формувався на Заході? Може, слід повернути назад, до системи, від якої колись відмовилися? Та прагнення публічно обговорювати проблеми, що виникли в основі функціонування інститутів, на яких віддавна стоїть західний світ, якраз і свідчить про відкритість, а не приховування негараздів. У світі тоталітарних імперій про дискусію щодо таких речей годі й мріяти. Тому ми мусимо не сліпо переймати західні інститути, ніби панацею, а самі брати участь у перетворенні й реформуванні того, чого всякчас прагнемо».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією журналу «Український тиждень»