 |
До річниці загибелі Василя Стуса газета «День» від 2 вересня 2020 р. опублікувала статтю провідної наукової співробітниці Інституту ім. Т. Г. Шевченка НАН України, керівниці Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва докторки філологічних наук Людмили Тарнашинської «Ще раз пройти дорогою болю...», у якій окреслено ключові події життя поета (протест 4 вересня 1965 р. на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», арешти, табори) та згадано основні версії його смерті. Окрім цього дослідниця подає цікаві маловідомі факти, які передували посмертній реабілітації В. Стуса та апелює до сьогодення, згадуючи художній фільм Романа Бровка «Заборонений», що вийшов у прокат 5 вересня 2019 р. та книгу Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР» (Vivat, 2019 р.). Авторка оповідає процес реабілітації пам’яті про Василя Стуса: «У цьому контексті — ще один цікавий екскурс в українську історію, пов’язаний з посмертною реабілітацією Василя Стуса, мабуть, мало відомий широкій громадськості, зокрема молоді. Так, 12 січня далекого вже 1990 року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка (тоді ще АН УРСР) з ініціативи інститутського осередку Народного Руху України було організовано літературний вечір пам’яті Василя Стуса — як відомо, останній у середині 1960-х рр. був аспірантом Інституту. Модератором цього вечора був керівник осередку НРУ, світлої пам’яті Володимир Мельник. Слово про поета виголосила Михайлина Коцюбинська. Спогадами про нього поділилися ті, хто його знав: Юрій Покальчук, Іван Калениченко, Віталій Дончик, Василь Овсієнко, Ярослав Дзира. Прозвучали вірші у виконанні заслуженого артиста республіки Петра Бойка, а вдова поета Валентина Василівна висловила вдячність присутнім. Учасники цього заходу склали звернення до Верховної Ради Української РСР і правління Спілки письменників України, в якому, зокрема, йшлося: «Ми, учасники вечора пам’яті видатного українського поета Василя Стуса — співробітники Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР та присутні його друзі й шанувальники таланту, — звертаємося до найвищих органів влади і творчої спілки в республіці з вимогою якнайшвидше вирішити питання про перегляд судової справи та реабілітацію цього світового імені. Талановитого поета, перекладача, критика знають у слов’янських країнах, Канаді й Америці, лише не знають у себе вдома, в Україні. Тут ще не вийшла жодна його збірка творів, ледве-ледве почали пробиватися до читача журнальні публікації». І далі: «Ми маємо пишатися людиною, котра ще на початку брежнєвського застою відчула його смертельні кліщі на горлі української національної культури і мужньо повстала проти неосталінського деспотизму. Василь Стус гідно пройшов свій жертовний шлях, свідомо поклав життя, сподіваючись на пробудження правди і волі»».
Також до пам’ятної дати загибелі поета молодша наукова співробітниця сектору слов’янських літератур Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидатка філологічних наук Тетяна Михайлова спеціально для сайту «Моя наука» підготувала матеріал про В. Стуса «…Аби людям жилося краще – всім людям, на всій землі», де здійснила спробу висвітлити його людські якості, що найповніше проявлялися у ставленні до інших. Також у матеріалі наведено спогади тих, хто особисто знав В. Стуса, що дозволяє краще скласти уявлення про видатного поета: «Гортаючи спогади про Стуса, можна скласти бодай найменше уявлення про те, яким він був, точніше – яким його бачили сучасники. Зрештою в цілому їхні враження збігаються. Здебільшого Стуса згадують так: «…гордий і твердий, як камінь, безкомпромісний…» (Василь Бондар), «…втілення незламності духу» (Василь Лісовий), «…людина рідкісної моральної обдарованости, голос сумління у світі розхитаних і розмитих понять чести, правди, порядности» (Євген Сверстюк), «…дуже коректний, але прямий і принциповий та водночас уважний співбесідник і чуйна людина» (Надія Світлична) тощо. І лише поодинокі окреслення часом випадають з цієї «мужньої парадигми» – так Михайло Хейфец пригадує: «Хтось у зоні глузливо прозвав Стуса “дівчиною, яка все життя прикидається героєм Гемінгвея”. Щось у цій кпині є правильне». І певно, в цьому криється найбільша пастка сприйняття Стуса, орієнтованого передусім на зовнішні прояви поета, його вміння гідно триматися, бути твердим, принциповим і безкомпромісним. При цьому доволі часто оминається його неабияка вразливість до світу й до чужого болю. Такий високий рівень емпатії значною мірою розвинувся у ньому завдяки художній літературі».
З публікаціями можна ознайомитись за посиланнями:
За інформацією наукового Центру дослідження проблематики українського шістдесятництва Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України