Євгенія Яніш з дитинства любила тварин і завжди цікавилася подорожами. Саме тому вона у науці вона вже понад два десятиліття. Учена досліджує сучасних та викопних тварин, особливо захоплюється птахами з родини воронових, є членом мисливського товариства та намагається не пропускати цікавих археологічних експедицій.
Євгенія Яніш працює у відділі моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології, бере участь у підготовці видання Червоної книги України. Найбільше її цікавлять воронові птахи — крук, ворона, грак, сорока. Понад десять років науковиця співпрацює з археологами в експедиціях. За допомогою решток тварин вона допомагає дізнатися більше про давні людські поселення.
Учена зазначає: «Ще я займаюся зооархеологією. Тобто якщо з археологами я вивчаю рештки тварин, щоб зрозуміти, як жили люди — це археозоологія. А тут я досліджую самих тварин і дізнаюся про довкілля того часу. Деякі види є маркерами. За ними можна відтворити ареали існування тварин і зрозуміти, як вони змінювалися. Наприклад, я багато років працюю в Ольвійській експедиції. Там зараз степи, лісів фактично немає. А в експедиції ми знаходили кістки лосів і бобрів. Це означає, що там були ліси».
Євгенія Яніш регулярно їздить в експедиції, буває, що й на кілька тижнів, там же спостерігає за птахами. Цього року через карантин поїздок було менше, але у Сумській області науковиця таки зафіксувала червонокнижні види. Усі такі «зустрічі» заносять до спеціальних довідників, з якими можуть звірятися інші дослідники. Щоб внести або виключити вид із Червоної книги, збирається спеціальна комісія. Вона складається з зоологів і ботаніків. Підставою для розгляду певного виду можуть стати дослідження та публікації про нього. Збирається комісія раз на десять років. Євгенія пояснює, що це оптимальний строк, щоб зробити достатньо висновків із спостережень. Приміром, якщо йдеться про сезонних птахів, які мігрують, то потрібно кілька років, щоб помітити зміни. Тому дисертації з орнітології пишуть по десять років. Зараз один учений захищає дисертацію після 25 років спостережень. Якщо вид вносять до Червоної книги, це навряд чи допоможе його врятувати, пояснює Євгенія Яніш. Приміром, якщо черемшу або проліски дозволити вирощувати на городах, то тиск на природні популяції міг би зменшитися. Те саме з тваринами: «Візьмімо проблему з диким лосем, який був мисливською твариною, а став червонокнижним видом. Поки вид цікавий мисливським господарствам, вони дбають, щоб поголів’я цих тварин було. Мисливці отримують квоту на вилучення тварин, а кошти, які за це платять, йдуть на підтримку решти популяції. Щойно вид потрапив до Червоної книги, про нього вже ніхто не дбає. Держава має фінансувати охорону. Щоб були єгері, як в Африці, де до кожного носорога приставлені охоронці з автоматами. На території, де є червонокнижний вид, повинні бути єгерські патрулі, щоб вони мали права, а за порушення щоб були реальні покарання. Не умовний штраф у 200 гривень, а значно більші суми. (...) Люди не розуміють, що коли держава не може щось охороняти, варто дозволити це робити бізнесу. Я знаю мисливські господарства на Поліссі, які буквально воювали з браконьєрами, щоб відстояти свою територію. Вони влаштовують легальні полювання і підтримують екосистему. Тільки дозвіл на полювання коштує тисячу гривень. І дозвіл дається на одну тварину на чітко визначеній території. Якщо все адекватно контролювати, то і тварини будуть».
Наостанок учена підсумовує: «Десь зо п’ять років тому, коли я спілкувалася зі знайомими з інших сфер, вони часто не розуміли, що таке фундаментальна наука, навіщо вона потрібна. Це для мене був жах, але одночасно і стимул змінити ставлення громадян до науки. Я часто беру участь у наукових івентах і бачу, що нині ситуація змінилася. Думаю, що наступний крок за школами. Вчителям варто частіше запрошувати науковців на відкриті лекції, а науковцям — піднятися з диванів і частіше ходити в народ. Таку подію дитина запам’ятає і, можливо, у майбутньому захоче стати науковцем».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією ресурсу «Бабель»