 «Лѣтопись событій въ Югозападной Россіи в XVII-мъ вѣкѣ. Составил Самоилъ Величко, бывшій канцеляристъ канцеляріи Войска Запорожскаго, 1720». – Кіевъ, 1848. – Т. 1. |
Нещодавно вийшло повне видання Літопису Самійла Величка. Текст зберігався в архівах кількома частинами, які віднайшли, скомпонували і нарешті видали в повному обсязі. «Цікавому норову людському не може нічого бути сподобнішого, ласкавий читальнику, як читати книги й дізнаватися про давні людські діяння та вчинки» – такими словами починав літопис Самійло Величко (переклад на сучасну українську Валерія Шевчука). Про себе літописець зазначив: «Колись канцелярист Війська Запорізького, в селі Жуках, повіту Полтавського, року 1720». Себто 300 років тому. До речі, Самійло Величко цього року також ювіляр – минає 350 років з дня його народження.
Андрій Бовгиря пояснює наскільки козацькі літописи є вірогідним історичним джерелом:
«Козацькі літописи багато в чому зберегли ті тенденції, які були в середньовічних хроніках. У будь-якому історичному творі доби Середньовіччя і раннього Нового часу можна простежити три складові. По-перше, це міфологічна складова, коли оповідається про етногенез і давні діяння, про першопредків або про події, які були дуже віддалені від автора. Друга складова суб’єктивна – автор живе в інформаційному просторі свого часу, все пропускає через себе: одним персонажам симпатизує, інших демонізує, так само ставиться до історичних подій. Третя складова – історичні свідчення з елементами об’єктивності. У козацьких літописах ці три складові взаємоіснують і доповнюють одна одну. У ХІХ столітті історики сліпо покладалися на козацькі літописи як на історичні джерела. З розвитком історичної науки це змінилося, і зараз ми ставимося до них як до джерел, які дають розуміння того, як люди у XVII–XVIII століттях уявляли себе, свою спільноту, державу і її місце серед держав і спільнот у тогочасному світі».
Учений також відзначив у чому виняткова цінність Літопису Самійла Величка: «Літопис Самовидця, Літопис Григорія Грабянки і Літопис Самійла Величка – це три основні літописи, які названо козацькими. Всі вони оповідають про історію Гетьманщини від її заснування, з екскурсами в давню історію. Літописи Самовидця і Грабянки дійшли до нас у десятках копій, які були виготовлені ще у XVIII столітті. Жодного оригіналу не збереглося. І лише Літопис Величка дійшов до наших днів у своєму оригінальному первозданному вигляді. У цьому є його величезна цінність. Цей твір найбільш докладний, систематичний виклад історії Гетьманщини від її заснування до початку XVIII століття, з передісторією: описом часів гетьмана Сагайдачного і перших козацьких повстань. Літопис Величка є найбільшим, у порівнянні з іншими козацькими літописами, адже його обсяг складає близько півтори тисячі рукописних сторінок. Цей твір можна вважати першим протонауковим твором із української історії. Адже Величко, створюючи свій текст, опрацював близько 270 документів, понад 20 історичних праць, стільки ж літературних творів. Усе це він не просто механічно поєднав у своєму творі, а кожен документ, кожен фрагмент поміщений у відповідний контекст, він дискутує з авторами, зі змістом документів, пояснює їх. (...) Величко був військовим канцеляристом. Говорячи сучасними термінами, він був державним службовцем офісу президента чи Кабміну, в той час це були гетьманська канцелярія і Генеральна військова канцелярія. Він мав доступ до величезного числа документів державної ваги, які міг використовувати як джерела для своєї праці. Крім того, він був освічений: закінчив Києво-Могилянську академію, був ерудований, знав декілька мов, принаймні латину, польську і німецьку. А десь у 1703–1704 роках сталася подія, яка змінила його світогляд, давши мотивацію до написання твору. Він у складі військового контингенту відвідав Правобережну Україну, яка на той час була в складі Речі Посполитої. Побачене його дуже вразило. Це була спустошена країна, зруйновані міста і будівлі. І він у своєму тексті сам питає: що до цього призвело? Як сталося, що колись квітучий край, колиска козацької державності, перетворився на руїну? Він каже, що спробував спитати старожилів – ніхто не знає. Спробував дошукуватися правди в наших «реєстриках», в іноземних авторів, але відповіді знайти не зміг. Тому Величко вирішив написати свою власну історію, використовуючи весь той потенціал».
Далі в інтерв’ю історик пояснює наскільки інтертекстуальний бароковий твір Самійла Величка, чи користувався він терміном «Гетьманщина» та якою мовою він писав.
Ознайомитися з повним аудіозаписом інтерв’ю За інформацією медіаресурсу «Радіо Свобода