 |
Автор статті зазначає: «Технологічні й антропологічні катастрофи є такими впливовими чинниками реальності, що переосмислення власного трибу життя стало для наших сучасників першочерговим завданням. Сортування сміття, відмова від використання пластику, вживання органічних продуктів, захист довкілля — такі тенденції мало не розчинились у повсякденні. Звісно, представники таких практик наснажені певною літературою. Одним із яскравих її зразків є книжка Генрі Девіда Торо. Уявімо ситуацію, коли в розпал переможної ходи індустріалізації з’являється людина, яка за здобутками й вигодами нової ери помічає ознаки соціокультурного й гуманістичного звиродніння. Утім, як учинити, якщо не згоден пристосовуватися? Як порятуватися від деформацій і відчуження? (...) Філософ не той, хто просто зберігає цінності, а хто творить нові, випереджаючи сьогодення. Торо розважає про схильність особи віддавати перевагу видимості перед укоріненістю. Це проявляється на рівні елементарних речей, як-от ставлення до одягу, який сприймається заледве не як частина тіла. Пишне вбрання цінується дужче за сумління чи навіть ушкоджений орган. Адже невблаганна мода переважає неминучу долю. Та чи оновиться той, хто неймовірно легко змінює гардероб? Те саме стосується й помешкання. Скам’янілі мури дому мають вигляд саркофагів похованої живцем істоти. Житло фетишизується, а сплата за нього схожа на здирництво, коли розкіш одного спричиняє злидні іншого. Схоже на те, що оздоблення будинку відбувається без щонайменшого вдосконалення його мешканця. Шалене прагнення заможності витісняє мистецтво життя».
Наостанок Тарас Лютий підсумовує: «Прагматика замінює культуру. Як скрушно зазначає Торо, винаходи цивілізації стали забавками, тому набагато важче поставити собі вагому мету й досягти її, ніж знічев’я проїхатися потягом. Так само й висловитися відверто, змістовно та по суті в рази складніше порівняно з прокладанням телеграфічних комунікацій. Автоматизація діяльності ненастанно замінює звичний труд. Усе почалось із використання праці тварин, у яких добачали бездушні автомати. З дієтою також не склалося. Замість скромного й достатнього харчування, наїдками щоразу розкошують. Правду сказано: що більше прагнеш наживатися, то менше помічаєш, як утрачаєш щось суттєвіше. Торо не захоплюється зубожінням. Пожертва бідноті ніскільки не сприятиме виправленню її ганебного становища. Цінність життя полягатиме в тому, щоби прожити його не уникаючи чи зволікаючи, заповнюючи марнотами й витребеньками. Торо закликає до тієї простоти, що звільняє від рабства речей і забаганок. Авторові, правду кажучи, не сповна віриш, коли він декларує, начебто легко уникнув би послуг, приміром залізниці чи пошти. Позаяк річ не у винаходах, а в недопустимості їх зведення до облудної істини. Людина ніколи не дізнається про власну досконалість. Натомість мудрості й чистоти досягають невпинними зусиллями. Книжка Генрі Девіда Торо «Волден, або Життя в лісах» вийшла друком у видавництві «Темпора» у серії «Філософія» за сприяння фонду Павла Гайдая «Міжвухами» в українському перекладі Ярослави Стріхи».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією журналу «Український тиждень»