 Два африканські пінгвіни (Spheniscus demersus) перетинають порожню дорогу під час карантину в передмісті Саймстауна в Кейптауні, Південна Африка, 25 квітня 2020 року. Африканський пінгвін — один із видів, який стрімко зникає. |
Китайський веслоніс — одна з найбільших прісноводних риб, яка, за деякими даними, сягала 7 метрів завдовжки. Трохи більше, ніж пів століття тому, її було безліч у басейні річки Янцзи. А минулого року вийшла наукова стаття, де йшлося про те, що вид повністю вимер. Сталося це тому, що на річці збудували греблі, які не давали рибі підійматися у верхів’я, де вона розмножувалася. Пощастило китайському веслоносу хіба що в одному — про його зникнення дізналися не лише науковці чи місцеве населення, а й люди в усьому світі. Про нього написали ЗМІ, тому що веслоніс був дуже великим. Але тисячі інших видів зникають із планети без галасу, бо вони не такі великі, як південний білий носоріг, не такі симпатичні, як велетенська панда, або взагалі невідомі науці. Попри це вони не менш важливі для планети та людства.
Нещодавно Всесвітній фонд природи (WWF) оприлюднив черговий звіт «Жива планета 2020». Він виходить раз на два роки та присвячується оцінці стану біорізноманіття на нашій планеті. Простими словами — розповідає, як почувається дика природа. Коротко його головний висновок можна сформулювати в трьох пунктах. По-перше, чисельність тварин і рослин на планеті знижується неймовірними темпами (але це не новина). По-друге, якщо ми не змінимо наше ставлення до природи, то вона скоро зникне, а нам буде дуже погано (і це, очевидно, усвідомлюють далеко не всі). По-третє, цю катастрофу ще можна зупинити, але треба діяти негайно (це справді добра новина). Зокрема у звіті зазначають, що з 1970 року кількість хребетних тварин (ссавців, птахів, плазунів, земноводних і риб — загалом понад 4 тисячі видів) скоротилася в середньому на 68%. Найшвидше цей процес відбувається у тропічних регіонах Північної та Південної Америки. У доповіді менше уваги приділяють комахам, але в одному з нещодавніх досліджень ішлося про те, що маса усіх комах на планеті щороку зменшується на 2,5%. Такими темпами приблизно 40% усіх видів комах можуть повністю вимерти найближчими десятиліттями. Під загрозою зникнення також перебуває кожен п’ятий вид рослин.
Про конкретні країни, зокрема й Україну, у доповіді детально не йдеться. Зоолог Павло Гольдін каже, що в Україні найбільші втрати біорізноманіття припали на період між 1940-ми та 1980-ми роками, коли тотально розорювали степи та вирубували ліси. Сьогодні в нас лишилося тільки 3% тих степів, що були, і вони «розірвані» на безліч клаптиків, що дуже погано для збереження різноманіття. Разом із ними цілком очікувано зникли й види, які їх населяли. Одна з таких знакових втрат — степовий орел, якого востаннє в нас бачили у 1980-их роках. Сьогодні, за приблизними оцінками, в Україні нараховують 74 тисячі видів тварин, рослин і грибів (якщо брати до уваги лише багатоклітинні організми). Точно порахувати їх на нашій великій території неможливо. Види продовжують зникати, але з'являються й нові, яких раніше тут не було. Серед позитивних новин Павло Гольдін згадує рожевого фламінго, якого цього року бачили в Тилігульському лимані (на межі Одеської та Миколаївської областей). А серед тривожних — те, що хом’яка звичайного зарахували до переліку видів, які перебувають у стані критичної загрози. Це означає, що якщо не вжити заходів для його охорони, то за 10 чи 20 років цей вид може зовсім зникнути з дикої природи.
Можна назвати й інші приклади видів, які приходять до України, зникають тут або й знаходяться після того, як їх не бачили багато років. Але проблема в тому, що загалом біорізноманіття території України вивчене недостатньо. І ще більше нам бракує систематичних спостережень протягом тривалого часу. А саме вони дозволяють зрозуміти не лише те, як певна популяція почувається сьогодні, але і як вона змінилася в часі.
«У ХІХ столітті в Україні, як і в Європі, було багато пугачів (це така велика сова), — розповідає орнітологиня Наталя Атамась. — А в 1970-х цей вид у нас майже зник. Потім, на початку 2000-х, у Луганській області їх почав вивчати орнітолог Віталій Вєтров — і знайшов аж 50 пар. Тобто в одній області їх виявилося майже стільки ж, як по всій Україні за 30 років до того!». І тут виникає питання: чи пугачам так добре саме в Луганській області, чи раніше їх просто рахували погано? Така історія зовсім не унікальна для України. Обумовлена вона тим, що в нас не вистачає зоологів. Тому польові дослідження здебільшого обмежені певними регіонами, де є такі фахівці, а решта території залишається чимось на зразок білих плям. При цьому уряд не фінансує навіть дослідження, пов’язані з рідкісними видами, не кажучи вже про тих, які «просто цікаві» науковцям. «У нас є Червона книга, до якої занесені рідкісні види. І це вже не просто дослідження, яке хочеш роби, а хочеш — ні. Це нормативний документ, до якого прив’язані інші нормативні документи. Ми зобов’язані її оновлювати кожні п’ять років. Гадаєте, нам міністерство хоч копійку на це дає?», — пояснює Наталя Атамась.
На щастя, є інші держави, які часом фінансують вивчення дикої природи в Україні. Останні 10 років князівство Ліхтенштейн оплачувало нашим зоологам експедиції в межах дослідження чорного лелеки. Завдяки цьому тепер ми знаємо про стан його популяції та маємо план зі збереження цього рідкісного виду. Але щодо більшості інших видів таких планів немає. Доповідь WWF каже про те, що більша частина незайманої природи на нашій планеті зосереджена в чотирьох країнах: Росії, Канаді, Бразилії та Австралії. Але нам в Україні, на щастя, теж досі є що втрачати. «Природні екосистеми збереглися орієнтовно на чверті території суходолу України. Приблизно третина цієї території — заповідники та національні парки, які були створені вже за часів незалежності. Зокрема й близькі для мене особисто природоохоронні об’єкти на півдні України. Якби не вони, у нас узагалі не було б сьогодні дикої природи, окрім лісів», — каже Павло Гольдін.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією ресурсу «Громадське»