 |
Учений розповів про суперечку між антинорманістами і норманістами щодо створення Руської держави, чи домінує політика в теоріях щодо походження Київської держави, чи можемо ми говорити, що слово «Русь» не має слов’янського компоненту: «Зараз політика не домінує. Взагалі цей антинорманізм свого часу (більше як 200 років тому) був ідеологічною реакцією на наукові дослідження, які певним колам, причому певним колам у тодішній Російській імперії, не сподобалися. Звідси почала розгортатися антинорманістська думка, яка полягала в тому, що і слово “Русь”, і перша спільнота, яка окреслювалася цим словом, має походження яке завгодно, тільки не скандинавське, не північногерманське. На сьогодні походження самого слова “Русь” уявляється як доволі складний процес. Згідно з найпоширенішою і найобґрунтованішою думкою, в основі лежить скандинавський, германський корінь, дієслово зі значенням “веслувати”. Це пов’язують з тим, що скандинави приходили в Східну Європу і просувалися по річкових шляхах на човнах за допомогою весел, і тому це слово почало їх позначати. Але міграція слова зі скандинавської мови до слов’янської доволі складна через фінське посередництво. Спочатку, як припускають, витворилося фінське слово. До речі, і сьогодні, в новітні часи, фінською мовою “ruotsi” – шведи і Швеція, залишається досі цей слід. А далі вже з фінського слова утворилася слов’янська форма “Русь”. Потім, наскільки можна судити, відбулося дуже дивно – оті скандинави, які потрапили до Східної Європи, прийняли як самоназву вже слов’янську форму “Русь”. Тобто таке коло. Це середина VIII століття. Звичайно, якщо вони приходили зі Скандинавії, то це східне узбережжя Балтійського моря. Ладозьке озеро, Ільмень, річка Волхов, отой регіон. Але далі вони поступово просувалися. Насамперед вони просувалися по річкових шляхах, не створюючи тривалих поселень у глибині територій. Тому що вони просувалися як купці, як мілітаризовані групи купців, які прагнули потрапити не до нас, власне, а далі. Східна Європа була для них транзитною зоною, вони прагнули до країн мусульманського Сходу, до Арабського халіфату, де якраз тоді починають карбувати срібні монети дирхеми, і оці ранні скандинави з Русі стали такими мисливцями на срібло».
Історик пояснив, чому процеси творення ранньої держави, які приводять до утворення княжої Русі, починаються саме з Києва, розповів про першу срібну кризу, про напівлегендарну постать Рюріка та про перших так званих князів.
Вадим Арістов також акцентував увагу на тому, коли саме термін «Русь» з етноніма перетворився на означення держави: «Спочатку ми маємо колектив, спільноту мандрівну, купецьку, мілітарну. А далі одночасно відбувається в кілька способів. В кінці Х століття, коли Володимир починає розбудовувати осередок на середньому Дніпрі і коли з невеличкого поселення Київ перетворюється на місто з великими фортифікаційними спорудами, з кам’яними будівлями, а довкола Києва теж починається розбудова укріплених вже не селищ, а міст, – от тоді слово “Русь” набуває територіального значення. Перші натяки на територіальний зміст слова “Русь” ми бачимо у візантійських джерелах Х століття, але це радше спроби самих візантійців якось упорядкувати для себе цей незрозумілий простір. А тут уже справді, тут вже є та матеріальна реальність, яку слово “Русь” може позначати в плані територій. Водночас на цих територіях під владою київських князів формується фактично нове суспільство, яке організоване на інших принципах, над яким стоять князі, яке вже організовано в міста, яке вже регулярно платить данину князям. І це слов’янське населення теж отримує назву “русь”. А той давній, невеличкий, відокремлений від слов’ян, в основі своїй скандинавський колектив – розчиняється. Він слов’янізується. Причому ознаки цього ми бачимо ще з середини Х століття. Хрестоматійний приклад – це ім’я князя Святослава. Ольга, Ігор – скандинавські імена, а дитина вже має слов’янське ім’я. Тобто це почалося раніше».
Наостанок автор підсумовує: «Якщо ми подивимося на етнічні характеристики слов’янського населення, яке проживало на території нинішньої Північної і Західної України, то це були предки українців. Це і мова, яку можна зрозуміти з помилок в літописах старослов’янських, або з графіті, наприклад. То вона була чи давньоукраїнською чи протоукраїнською – як хочете назвіть. На півночі, скажімо, в Новгороді, там був свій діалект. Ми не повинні потрапляти в цю пастку єдиного народу і єдиної народності. На півдні була своя лінія, в Новгороді своя лінія. І оця навіть князівська влада на півдні робить еволюцію в одному напрямку – Волинське князівство чи Галицько-Волинська династія. Пізніше тут маємо князівство Литовської доби, часів ВКЛ. Ми маємо різноманітні практики культурні, які перетікають з одного періоду в інший. Справді, у нас багато джерел, точніше, у нас мало джерел з кінця ХІІІ до ХV століття, і ми мало знаємо, але не слід думати, що тут була геть пустка, перерва. Тому в цьому плані, звичайно, перша наша держава і перший період, коли на наших теренах виникає державність і цивілізація, – це давньоруський».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією освітнього ресурсу «Локальна історія»