Під час розкопок у Звенигороді у фундаменті забудови XVII-XVIII століття археологи виявили тесані камені княжого палацу.
«Нинішні розкопки у Звенигороді не є чимось особливим. Це чергова ланка великого ланцюжка в історії археологічних досліджень, що тривають вже понад 150 років. Звенигород є настільки цікавою і до певної міри унікальною пам’яткою, що кожен дослідник, який проводив тут розкопки, був приречений на здійснення більших чи менших відкриттів», – каже Віра Гупало. Відкриттями може похвалитися і нинішня археологічна експедиція: «Після знищення Звенигорода монголо-татарами рештки цієї території з укріпленнями передавалися у володіння різним шляхетським родам, які зводили тут маєтки. І ця забудова ніде не відображена. Потім ми вже дізналися з картографічного матеріалу, що у XVII-XVIІІ столітті тут існував панський будинок, а сам пагорб вважався штучним утворенням, насипаним для спорудження бастіонів. Пізніше, за радянських часів, тут відбулися найбільше перебудування. На цій території звели тваринницький комплекс. Усі ці забудови нищили те, що ще залишилося від княжого Звенигорода. Тому 1985 року вперше було започатковане дослідження найвищого пагорба. Багатьом дослідникам це здавалося нісенітницею саме тому, що пагорб вважався насипним. Але коли Володимир Чорноус – працівник відділу археології нашого інституту розпланував тут розкоп, це було для всіх величезною несподіванкою. Виявилося, що пагорб природний. І всі ці нашарування, які йому вдалося відкрити, відображають історію забудови як княжого часу, так і наступних історичних епох. Тобто ми маємо багатошарову культурну пам’ятку. Але, на жаль, так склалося, що вся документація з того періоду не дійшла до наших днів. Вона відсутня, і всі ті висновки, які робилися про укріплення, забудову, монументальні споруди виявилися голослівними», – веде далі Віра Гупало. За словами науковиці, через брак документації тривали дискусії, зокрема про наявність на схід за укріпленнями об’єктів білокам’яних будівель, де мало що збереглося – лише ровики, заповнені землею.
 |
Учена зазначає: «І нинішні розкопки покликані були поставити певні крапки у цих дискусіях. Під час розкопок ми добралися до материка. Особливо багато ми тут зустріли скам’янілих молюсків – різної форми белемнітів. Натомість все те, що залягає над материком та іншими передматериковими прошарками, показує, як забудовувався цей терен. На сьогодні ми можемо сказати, що відкрили два будівельні горизонти укріплень, які існували у княжу добу. Всю цю інформацію ми ще будемо аналізувати у камеральній обстановці. На профілях розкопок можна побачити дуже дрібні нашарування, де чергуються прошарки глини і дерев’яних конструкцій. Дерев’яні кліті, городні, зверху високі дерев’яні стіни, які згоріли. Про це свідчить червона випалена глина», – розповіла Віра Гупало. Натомість справжньою несподіванкою для археологів стало відкриття фундаментів споруди XVII-XVIII століття. «Я недарма згадувала про білокам’яні споруди. Наприкінці минулого року нам пощастило побувати у Кракові, на виставці в археологічному музеї, де ми побачили елемент білокам’яної різьби зі Звенигорода, яку пов’язують з церквою. А сьогодні у цих фундаментах ми знайшли елементи княжого палацу – гарно зашліфовані, різьблені, зі слідами обтісуваннями. Тому можна сказати, що на сьогоднішній день існування білокам’яних споруд княжої доби у Звенигороді є вже цілком доведене».
За словами археологині, сьогодні можна говорити і про періодизацію забудови у Звенигороді: «XI століття пов’язуємо із Володарем Ростиславичем – одним з братів Ростиславичів, правнуком Ярослава Мудрого. Він заснував у Звенигороді свою княжу столицю. А над горілим шаром знаходяться рештки перебудови, які здійснив князь Володимирко Володарович. Отримавши у спадщину місто від батька, він почав перебудовувати його і створив насправді столицю, яка мала європейське обличчя з регулярним розплануванням передмість, вулиць, провулків». Розкопки, які відбулися нинішнього року, доповнять здійснену реконструкцію і в майбутньому будуть уточнювати планувальну структуру міста. «Щодо знахідок, то ми досліджували ті ділянки, які не зачепили 1985 року. Але незважаючи на обмежену площу, ми дістали цікаві знахідки. Тут виявлені наконечники стріл, шпора, зокрема останки чоловіка, ймовірно, оборонця міста, який стояв на валу і обороняв Звенигород від монголо-татарів 1241 року. Знайдені тут були підвісні печатки, фрагменти лампадок і, звичайно, найбільше посуду, адже лише у Звенигороді трапляється своєрідний тип мисок із заглибленим дном, які слугували одночасно і як накривка. У науковому обігу є такий термін, як миски звенигородського типу», – каже археологиня.
Вона зазначає, що попереду ще дослідження віднайденого матеріалу. Водночас цьогорічний розкоп внесе суттєві корективи у погляди на місто, початки його організаційних процесів, які тут відбувалися. «Розкоп приніс нам багато несподіванок, і сподіваємося, що у майбутньому зможемо його розширити і добути нові матеріали», – підсумувала пані Віра. Сьогодні науковці розмірковують над можливістю консервації віднайдених стін льоху і подальшого їхнього експонування. Наприклад, закриття об’єкту скляними елементами.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією інформаційного ресурсу «Дивись Info»