View message

Учений пояснив чому Міхновський невдовзі після публікації «Самостійної України» опинився на маргінесі навіть серед українських політичних діячів: «Вочевидь, бо це щось неймовірне для початку ХХ століття – сказати, по-перше, що є Україна, в книжці написати і з цим виступати. Потім сказати, що вона має бути самостійна. Що вона має бути для українців від Сяну до Дону і аж по Кавказ. Це змінило світогляд багатьох людей. Уявити, що людина живе собі в якомусь повітовому містечку, україномовна, навіть десь томик Шевченка є і читається, але вона просто ніколи не задумувалася про те, що за 350 кілометрів від неї є інші райцентр, повітовий центр, де уже живуть інші люди, які тримають не Шевченка, а Пушкіна. Тоді люди ще не побачили цього чужого поки що. Для них був чиновник росіянин, для них був управитель маєтку чи головний інженер на заводі єврей або іноземець. Але це було не в категоріях національних, а в категоріях соціальних: то пан, то торговець, то ксьондз (навіть якщо вони бачили ксьондзів католицьких, якщо були костели). Про це ще не задумувались. А от війна, Велика війна – Перша світова, дуже до цього спричинилася. Маса людей була покликана в армію з усієї Російської імперії. Людину взяли з-під Одеси, завезли під Петроград або в Галичину – і вона там зустріла людину з-під Полтави. Вони познайомилися, поговорили, виявляється – одна мова. І в голові починає складатися. А зустріли ще якусь людину з-під Калуги – це вже щось інше, щось не те. Цей кордон почав з’являтися.  А потім уже в 1917 році, коли пішли всі процеси – почалися вибори. За 1917 рік – п’ять виборчих кампаній. І кожного разу людина стоїть перед вибором – за кого проголосувати: російський есер чи український есер. Одні й інші обіцяють землю, соціалізм, благоденство, все, що зазвичай обіцяють на виборах. А різниця в мові і в назві».

Віталій Скальський описує також і процес утворення місцевих рад у березні 1917 року: «Якщо вдатися в деталі, то подібні до Центральної Ради організації виникали по всіх губернських центрах, по всіх повітових центрах. У Києві вони назвали себе – Українська Центральна Рада, бо люди освіченіші, заможніші, вони поїздили по світу і уявляли Київ як центр, тому тут вона і стала Українською Центральною Радою. В Одесі утворили Український керівничий комітет. В Полтаві утворили Раду українських політичних партій. (...) Українські комітети виникають в Москві, Петрограді, бо там українські громади є. І вже коли у квітні все це відбувається, – точніше, трошки раніше Грушевський помітив, що по всій території, де проживають українці, виникають якісь організації – десь Просвіта, десь Товариство української мови, він зрозумів, що треба якось об'єднуватись. Логічно, що це має бути навколо Центральної Ради. По-перше, Київ, по-друге, Грушевський. Де ж іще? Хоча, якщо подивитись на абсолютно аналогічні процеси серед білорусів, серед литовців, то часто ці менш чисельні народи, нації створювали свої центральні органи в Петрограді. Бо то столиця, там основні політики, там люди, там кабінети міністрів, і там треба домовлятися. В Петрограді українці теж створили свої комітети, ходили на аудієнцію до тодішнього  російського прем’єра Георгія Львова. Там навіть відбулася така розмова: українська делегація прийшла на прийом, і князь Львов, русский просто далі нікуди, зі здивуванням каже: “И вы тоже украинцы?”. Тобто він вже начуваний, начитаний, що є українці, вони щось вимагають, щось хочуть, – і зі здивуванням дізнається: що, і ви теж українці? Хоча перед тим в центрі Петрограда відбулася, за різними оцінками, 20-тисячна демонстрація. Біля Казанського собору – панахида за Тарасом Шевченком. В цій демонстрації брав участь конвой “его императорского величества” – Кубанські козаки. І вони йдуть по Невському проспекту, кричать “Слава Україні”, співають “Ще не вмерла Україна” і несуть синьо-жовті прапори. Для російської преси в той момент це був інформаційний вибух».

Історик також розповів про самосвідомість українських еліт в той період, роль мазепинства, популярність Михайла Грушевського та козака Мамая.

За інформацією ресурсу «Локальна історія»