 |
Олексій Болдирєв розповів якими дослідженнями він зараз займається: «Загалом я займався іонними каналами, електрофізіологією і впливом малих РНК на роботу цих каналів. Малі РНК – це регуляторні молекули, які впливають на те, які гени працюють у клітині, створюють функціональний білок, а які ні. А зараз ми починаємо новий проєкт, теж про РНК, але про більш загадкову тему – редагування РНК. Це механізм в наших клітинах, який чомусь змінює генетичний код, його «не влаштовує» те, що записано в ДНК, і він спричиняє зміну одних амінокислот на інші, створюються зовсім інші білки. Чому так, власне, ніхто точно не знає, але це дуже-дуже цікаво: як це з’явилося в еволюції, як це, можливо, впливає на еволюцію. Дослідженням однієї теми можна іноді зйматись рік-два, а іноді й десять-п’ятнадцять. Усе залежить від того, наскільки тема широка й цікава, наскільки є фінансування, звичайно, і наскільки добре проходять експерименти. Насправді цікавою темою добре займатися все життя, бо вона ж цікава. Але є всілякі позанаукові фактори. Кажуть, захистив дисертацію, треба робить щось нове; випустив статтю, ця тема вже не популярна, перейдімо на іншу й таке інше».
Учений також зазначив як він ставиться до KPI (Key Performance Indicators, ключові показники ефективності) в діяльності науковців: «Для мене як для науковця це неприємна необхідність. Тобто коли науку починають оцінювати за всіма цими бізнес-параметрами, для мене це неправильно. Людина справді може займатися чимось непопулярним, що не дуже добре публікується в журналах з високими, не має багатьох цитувань. Це можливо. Можливо, людина випереджає свій час, просто займається тим, що не модно, але буде модним через 20 років. І всі побачать ці праці, і будуть їх цитувати сто разів. А може, і не побачать і забудуть їх, і перевідкриють це ще раз. Але людина займається чимось корисним. Що ви там вимагаєте від неї кількість публікацій на рік? У нас є інша улюблена гра з університетами. Усі мають опублікувати круті публікації, кожен рік по дві–три. Але університети не дають грошей ні на обладнання, ні на реактиви, ні на що. Беріть, де хочете, а щоб у вас було більше часу, заповніть ще цих 500 папірців – всіляких методичних, дидактичних тощо – і от вам ще 600 годин педагогічного навантаження на рік, займайтеся наукою й пишіть статті. Тобто вимоги і ресурси для виконання цих вимог неспівставні. Як результат, це все збільшує кількість профанації, імітації».
Фізіолог пояснив, як йому вдається поєднувати наукову роботу, викладацьку та популяризацію науки: «Популяризація – це постійна робота (...). Так, коли це хобі, то нічого. А коли ти береш на себе якісь зобов’язання… Наприклад, наша команда порталу «Моя наука» цьогоріч отримала грант фонду «Відродження» – на проєкт «Щеплення правдою» – 12 статей про розвінчання міфів у пов’язаних з наукою галузях. Ми залучили спеціалістів, які простою мовою розповіли про те, як світ влаштований насправді, поза популярними, але помилковими уявленнями. Наповнили український інтернет-простір надійними й зрозумілими джерелами. Здавалось би, 12 статей за півроку – це небагато. Але насправді це купа роботи. Довелося багато працювати з авторами. Але тим не менш ми знайшли досить багато нових авторів, вдалося вмотивувати наших старих авторів, які давно не писали. Насправді вийшло дуже цікаво, трішки з нахилом у біологію й медицину, але й є фізика, метеорологія, кліматологія, математика, психологія. Наприклад, вийшла дуже актуальна стаття про депресію. Людям старшого віку часто таке важко пояснити, а тепер є детальна стаття, яка роз’яснює цю проблему. Я не завжди навіть своїм родичам можу пояснити, що депресія – це не просто голова болить і не хочеться нічого робити, а це справді хвороба. Треба лікуватися й не відмахуватися».
Учений також розповів про пристосування популяризаційних проєктів до карантинних обмежень, найпопулярнішу лекцію, проєкт про репресованих українських вчених та своє ставлення до Національного фонду дослідження.
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією ресурсу «КУНШТ»