 |
Учений зазначає: «Першим самостійно укладеним УСРР міжнародним договором можна було б вважати укладений 28 грудня 1920 року «Союзний Робітниче-Селянський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою", у якому Кремль вперше формально визнав незалежність радянської України. Однак про рівноправну суб’єктність у ньому не йшлося: хоча статус радянської України справді став вищим ніж був, але її сім провідних наркоматів (військових і морських справ, ВРНГ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів) мали статус обʼєднаних і перебували у подвійному підпорядкуванні – як українських, так і російських вищих органів влади. Водночас саме той договір дав формальні підстави для утворення дипломатичної місії УСРР при уряді РСФРР, яка формально постала вже на початку січня 1921-го. (...) Визначення України незалежною державою під час перемовин із Польщею сприяло посиленню української позиції, адже на часі постало завдання приведення формального статус УСРР до такого визначення. Тому на засіданні українського представництва від 7 листопада на позицію Наркомнацу вже не зважали — було ухвалено рішення написати доповідь до керівництва УСРР з пропозицією реорганізувати українське представництво у внутрішній російський відділ при Наркомнаці, а представництво УСРР як республіки зробити окремо. Виконуючи це рішення, Юрій Коцюбинський написав такого листа-доповідь 4 грудня, а 13 грудня питання «Про представництво УСРР в Наркомнаці» (разом із текстом листа) розглянуло політбюро ЦК КП(б)У. З огляду на те, що, з одного боку, на контроль над російськими радянськими органами влади ЦК КП(б)У не претендував, а з іншого і себе Наркомнацу теж не вважав підпорядкованим, політбюро ухвалило ліквідувати призначений ним раніше український відділ при Наркомнаці, але «при організації українського відділу для роботи серед українців, що проживають на території РСФРР, виявляти йому всіляке сприяння. При Наркомзаксправі РСФРР створити місію з тов. Коцюбинським на чолі та двох радників — Ляха та Аусема». 15 грудня Раковський затвердив це рішення вже як очільник Наркомату закордонних справ УСРР. Щойно утворена місія майже одразу отримала важливе і формально не досить відповідне її функціям завдання – вести переговори про укладення договору з Грузинською Демократичною Республікою. Причому, як засвідчувало рішення політбюро ЦК КП(б)У від 18 січня 1921 р., робити то місія мала хоч і за вказівками з УСРР, але без фактичної участі представників з «материкової» України, яка спочатку планувалася».
Наостанок вчений підсумував: «Грузинський уряд, як незабаром повідомив Коцюбинський, одразу погодився з вимогами української сторони. Справа просувалися швидко і 31 січня 1921 р. Юрій Коцюбинський та Герасим Махарадзе підписали «Договір між УСРР і Грузією». У ньому йшлося про офіційне взаємне визнання, відмову від фінансових претензій, розвиток двосторонніх дипломатичних і торговельних відносин тощо. Втім, договір так і не вступив у дію: українська сторона зволікала з ратифікацією. А вже 16 лютого розпочався наступ більшовицької Росії на Грузію – так розумілася Кремлем «свобода» для народів Кавказу. 25 лютого Тифліс було взято Червоною армією. Демократична Грузія загинула».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією ділового тижневика «Деловая столица»