Більське городище на Полтавщині — парадоксально маловідома для свого масштабу пам’ятка історії. Займаючи площу понад 5 тисяч гектарів, воно ймовірно є найбільшим городищем ранньої залізної доби у Східній Європі. Більський заповідник приховує чимало загадок, залишених скіфами, мешканцями описаного Геродотом міста Гелон. Туристи їдуть сюди, щоб на власні очі побачити рукотворні земляні вали і спробувати сили на розкопках; археологи щороку знаходять нові цінні артефакти, а працівники заповідника мріють облаштувати тут музей.
Протягом VIII–III ст. до н.е. на теренах Великого Євразійського степу мешкали численні племена скіфів. Розселилися вони і на території сучасної України, засновуючи свої укріплені городища, які й дотепер вражають масштабністю. Території, де колись мешкали скіфи, сягають Подніпров’я, Таврії, Наддніпрянщини й навіть Полтавщини.
Більське городище вивчається з початку XX століття. Археологи виявили тут залишки вуличної будови і споруд, що підтверджують існування на цій території високоцивілізованої землеробської держави. Вдалося знайти і низку унікальних артефактів: золоті пластинки, що зображують, імовірно, античного бога Діоніса, бронзовий казан, грецькі амфори. Символом заповідника став знайдений 2001 року золотий перстень-печатка, що експонується у Полтавському краєзнавчому музеї.
Кожного літа тут кипить робота археологів. І хоч за тисячі років довколишні ландшафти змінилися, все ж обриси давнього городища доволі помітні — висота земляних валів подекуди сягає дев’яти метрів заввишки. Зараз навколо колишнього скіфського форпосту розкинулися поля, де місцеві займаються фермерською діяльністю. За словами керівника археологічної експедиції в Більському городищі Дениса Гречка, тисячі років тому в цьому місці також кипіло життя: «Усі вали рукотворні. Вони висипалися мотичками, навіть не лопатами, — це була важка праця. Тут виявлено рештки багатьох об’єктів: житлових, господарських, культурних споруд; бронзоливарних, гончарних, ткацьких майстерень; жертовників і храмів. Колись тут, де зараз знаходиться ліс, люди працювали, молилися, любили, помирали і лишили свідчення свого існування у вигляді цих великих валів».
Сезонний проєкт заповідника — організована спільно з Інститутом археології НАН України Міжнародна літня польова археологічна школа, що функціонує тут щоліта з 2015 року. Щоб долучитися, не обов’язково бути професіональним археологом. Сюди приїжджають люди будь-яких професій, волонтери, школярі під наглядом дорослих. Усі мають можливість поряд зі спеціалістами на практиці вивчати археологію, проживати в археологічному таборі, спостерігати за процесом зсередини. Денис Гречко розповідає, що в Україні зараз дуже мало професійних археологів — разом близько 300 спеціалістів на всю країну. Враховуючи, що археологів потрібно залучати під час закладання доріг та інших будівельних робіт, фахівців може просто не вистачити на всі об’єкти. А якщо наймати не професіоналів, які просто копатимуть землю, — можна більше зашкодити, ніж допомогти. Для того, щоб якомога більше людей здобули хоча б ази польової археології, у заповіднику й проводять літню школу: «Потрібно не тільки розкопати, оскільки коли досліджуємо, ми руйнуємо все одно культурний шар, і тому ми повинні вміти забрати максимум інформації. Відповідно, всі ці етапи польових досліджень ми демонструємо і чим більше буде людей це знати, там краще».
Учений зазначає, що як фундаментальна наука, археологія спрямована на аналіз історії людства. Адже розуміючи, як люди жили раніше, можна отримати підказки, як треба жити в майбутньому: «Іноді польові дослідження можуть принести відкриття, яке принципово змінює погляди на ту чи іншу проблему. Археолог — немов слідчий, що потрапив на місце злочину через тисячу років. Відповідно, маємо справу з вельми фрагментованою інформацією. Чим більше її отримуємо, тим краще можемо скласти цей пазл».
Археологія постійно розвивається, тож якщо порівняти підручники з цієї дисципліни за різні десятиліття, вони суттєво відрізнятимуться. І навряд хтось зможе видати останню книгу «Давня історія людства», в якій дасть відповіді на всі запитання. При цьому кожне нове дослідження і відкриття допомагає людям більше цікавитися своїм краєм і пишатися, що вони живуть саме тут: «Якщо люди будуть зацікавлені дізнатись, як тут жили люди, що їх цікавило і так далі, це зробить життя людей більш різноманітним, повноцінним. І тому, коли до нас приходять на екскурсії чи просто питають, ми нікому не відмовляємо, ми розповідаємо, що досліджуємо, і намагаємось якось зацікавити».
Докладніша інформація За інформацією інформаційного ресурсу «Ukraїner»