 |
Автор статті зазначає: «Невдовзі після захоплення влади більшовики перейшли до комуністичного будівництва. Інституційно це насамперед відбилося у зміні назви партії (березень 1918-го) і в ухваленні комуністичної програми РКП(б) (березень 1919-го). (…) За образним визначенням одного з керівників господарської сфери УСРР 1920-1923 рр. Володимира Ксандрова, влада цілком свідомо перетворила Наркомат фінансів «на орган, який постачав грошові знаки, як Наркомпрод був органом, що постачає продовольство». Щоправда, продукт постачання Наркомфіну давався простіше – гроші просто друкувалися, а не силою вилучалися у селян, як то було з продовольством. В такій системі координат банки, навіть державні, незабаром перетворилися на зайву ланку. Тому ще у січні 1920-го, з огляду на "обʼєднання в руках держави найважливіших галузей промисловості та постачання", а тому і втратою "усякої необхідності подальшого користування Народним Банком як установою державного кредиту в попередньому значенні цього слова", РНК РСФРР ліквідував Народний банк. Адже в умовах, коли влада у монетарній політиці по суті керувалася гаслом «візьміть, а ми собі ще надрукуємо», банки були відверто зайвими установами. Через невпинний друк розрахункових знаків про ефективність все ще наявного грошового збору податків у 1920-му годі було й говорити: за зробленими свіжим слідом подій оцінками частка грошових податків у прибутках держави (звичайно, у всеросійському масштабі) у 1920 р. становила 0,2%. У таких умовах ключовим ставало питання про організацію праці. На початку 1920-го більшовицькі керманичі взяли курс на її мілітаризацію і «пролетарський примус». У містах та промисловості то реалізувалося у створенні трудових армій, введенні трудової повинності, мобілізації представників різних професій, введення в законодавство такого поняття як «трудове дезертирство» та покарання за нього тощо. На селі – то насамперед «продрозкладка», тобто реквізиція сільськогосподарської продукції у селян. Ту продукцію для благообразності у пропаганді означали як «лишки» продукції сільського господарства. Такий собі нехитрий «перерозподіл». У разі продовження комуністичного штурму, – а від нього, здавалося б, відмовлятися не збиралися, – гроші, і, відповідно, грошовий еквівалент товарів та послуг, ставали зайвими. Це розуміли в Кремлі. Тому у грудні 1920 –го в Наркомфіні РСФРР розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу як такого. Комісія на чолі зі Станіславом Струміліним готувала пропозиції щодо заміни грошей "тродами" (трудовими одиницями). Підготовлюваний документ отримав назву "Декрет РНК про трудову одиницю обліку в державному господарстві РСФРР". Інша комісія одержала завдання розробити заходи щодо скасування грошових податків».
Далі історик описує чим закінчився цей експеримент, як вирішували проблему з харчуванням та зрівняльними засадами оплати праці.
Наостанок Геннадій Єфименко зауважує: «На шляху «безкоштовності» продуктів постали вагомі проблеми. Насамперед – це обмеженість ресурсів і та обставина, що ті продукти треба було здобувати фактично у військовій боротьбі, адже в Україні вирував повстанський рух. Та й здобуток не завжди був вдалим – продукції для розподілу катастрофічно не вистачало. Тому рішенням політбюро ЦІК КП(б)У від 1 лютого, з огляду на важке продовольче становище, було вирішено переглянути постачання харчів серед різних верств населення та запропонувати замінити «нестачу основних продуктів іншими, — наприклад, сіллю, цукром та ін.». Щоб активувати заготівлі (тобто вилучення у селян) продовольства 16 лютого 1921-го політбюро ЦК КП(б)У вирішило визнати продпрацівників військовослужбовцями, а їхнє постачання прирівняли до вищої категорії, тобто до працівників ударних підприємств. З іншого боку, оскільки, мовляв, комунізм – то не лише розподіл, а й контроль, того ж дня політбюро ухвалило рішення опрацювати проєкт постанови про перевірку на наявність «мертвих душ» усіх «заводів і пароходів», тобто усіх підприємств та установ — як цивільних, так і військових. 21 лютого, в пошуках трудових резервів для комуністичного штурму, постановою РНК УСРР з 50 до 55 років було збільшено вік чоловіків, яких притягали до трудової повинності. На початку березня було ухвалено рішення про притягнення військових частин для посівної кампанії. Тобто влада ще раз нагадала «комунізм» — то не лише безкоштовне задоволення мінімальних потреб, але й примусова праця. Вона ж різноманітними постановами намагалася втілити і першу частину комуністичного гасла – «від кожного за здібностями». На практиці це виливалося у примусове притягнення до праці тих чи інших працівників за їх фахом. Приміром, у тому ж лютому 1921 було оголошено про шкільну повинність – треба ж було комусь виховувати дітей у комуністичному дусі! Облік і розподіл вважалися основними методами комуністичного будівництва. Але розподіл не вирішував проблеми в умовах, коли ресурси були вкрай обмежені. Та й «сил примусу» для збирання наявних, як відверто визнав у листопаді 1920-го року конференції КПУ Влас Чубар, не вистачало. А для їх збільшення знову таки потрібні були ресурси. Тобто зачароване коло проблем. Країна була на межі нового вибуху».
За інформацією українського ділового тижневика «Ділова столиця»