 |
Тамара Гундорова розповіла про те, ким є для неї постать Лесі Українки, якою вона була особистістю та яку роль у житті письменниці відігравав фемінізм: «Справді, Леся Українка це, як для мене, унікальна постать в українській літературі, культурі, але не тільки. Я мушу сказати, чим вона мене приваблює. Ну, передусім тим, що вона все своє життя вибудовувала сама і творила власну індивідуальність. Знаєте, їй довелося досить важко переборювати родинний вплив і авторитаризм – скажімо, в родині, з боку матері, відомої письменниці Олени Пчілки. Але так само хворобу. Ми завжди про це менше говоримо. Але коли перечитаєте її листування з матір’ю, наприклад, про щоденну майже боротьбу з хворобою, то зрозуміло, якою ціною це все давалося. І попри це, вона не залишилася в межах свого оточення. Вона з цим усім боролася, з авторитаризмом, з біографією своєю, своєю хворобою, із традицією української літератури. Вона вийшла в космос. Тобто вона настільки переборола умовності свого соціуму, свого тіла, тілесності своєї теж так само, і справді ввійшла у світову культуру. Леся Українка, тут абсолютно немає жодного перебільшення, це постать світової літератури. (…) Ситуація, де життю жінки середнього стану, як Леся Українка казала – невиняткової жінки, завжди допускалося в літературі, в культурі особливе місце. І це були куртизанки. Це були коханки. Це були якісь виняткові артистки, яких просто ставили на п’єдестал. Це була, так би мовити, форма ідеалізації жінки виняткової, піднесення її до божества. Але водночас це все пов’язувалося з абсолютно негативним, так би мовити, приниженням жінки звичайної. І от Леся Українка власне підійшла до цього й почала говорити про це – в неї, до речі, є прекрасна стаття загалом про зображення жінки в літературі, у різних літературах. Французька, англійська, німецька, російська. Власне від початків і аж до кінця 19-го століття – про жінку в літературі. Леся Українка почала говорити від імені цієї нібито звичайної жінки, яка бореться за право голосу. Одна з її дуже болісних тем – це право говорити».
Учена також розповіла про псевдонім Лесі Українки, її хворобу, листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської, як Леся Українка стала письменницею-класиком та про стереотипи, з якими боролась Леся Українка.
Наостанок Тамара Гундорова підсумовує: «Леся Українка ввійшла в такі теми й підійшла до таких тем, непростих для розуміння. Але вони настільки важливі й настільки тонкі, і вона зуміла в них знайти й дати свої якісь рішення. Ну, багато говорять про те, що, звичайно, драма “Одержима” була написана, як Леся Українка казала – щоб не вмерти, я написала цю драму. Тобто це, може, одна з найтрагічніших, а може, не одна, а найтрагічніша річ у творчості Лесі Українки. І вона фактично, підійшла там так само, як і в “Кассандрі”, до античного розуміння трагізму як такого. Це трагізм, який збурює всю істоту людини до самого кінця. Це питання буттєвості як такої».
За інформацією порталу «Повага»