 |
Учений зазначає: «Наш мозок – досі велика загадка для вчених. Часто він модулює наші реакції зовсім не так, як ми очікуємо. Тільки в 2017 році, коли нейрофізіологи Пітер Даян, Рей Долан та Вольфрам Шульц отримали престижну Brain Prize Award і 1 млн євро за відкриття механізмів роботи системи винагород мозку, став зрозумілим один із важливих шматочків пазлу, як саме працює наша система мотивації. Цей механізм – універсальний. (…) З точки зору нейробіології, мотивація – це активність певних зон головного мозку. Зі 100 млрд нейронів в мозку людини тільки близько 0,5% залучені у вмотивування нас, синтезуючи дофамін. Це нейромедіатор, за допомогою якого ці нейрони передають сигнал іншим нейронам. Дофамінові нейрони є частиною так званої системи винагород (dopaminergic reward system) – нервових структур, відповідальних за стимулювання бажань й отримання задоволення (їжа, секс, наркотики), крім того – підкріплення позитивного досвіду, в тому числі й навчання. Ми охоче працюємо, робимо певні дії, коли знаємо чи очікуємо на винагороду. Щоразу, коли десь "на горизонті" у мріях, планах, очікуваннях, замайорить можливість винагороди, матеріальної чи нематеріальної, дофамінові нейрони "радісно" збуджуються. І синтезують дофамін, стимулюючи інші області мозку цієї винагороди досягати. Еволюційно така система виникла, аби допомогти людині вижити в складних і мінливих умовах світу. Її функція – закріплювати дії та поведінку, корисні для виживання, які сприяють поширенню генів та просуванню у соціальній ієрархії».
Олександр Скороход розповів про два основні типи мотивації, про помилку передбачення винагороди та пояснив чи можливо уникнути «дофамінової пастки».
Щодо останнього вчений дав кілька порад: «Цілі ставити потрібно, амбітні та великі. Від таких дофамінові нейрони шаленіють і у вас буде море мотивації! Принаймні на початку. Однак, щоб цю мотивацію не втратити, варто враховувати кілька нюансів:
– Ставити в основу мотивації її внутрішню, а не зовнішню складову: тобто задоволення від самого процесу, а не результату. Тоді навіть якщо ви не досягнете цілі, дофамінові нейрони не надто "образяться" і ви сприйматимете ці невдачі як досвід та готові будете спробувати ще раз.
– Не завищувати надміру очікувань, залишати "певний люфт": наприклад, формулювати ціль не "скинути 2 кг за 2 тижні, а, скажімо, скинути 1,5-2 кг за 2 тижні", не "перемогти у змаганнях, а потрапити у топ-3 фінішерів". Тоді, навіть якщо ви схуднете на 1,7 кг за два тижні чи здобудете "срібло" у змаганнях – це стане не "кінцем світу", а точкою для нової, більш вдалої спроби. Працюйте на максимальний результат, але залишайте простір для маневру.
– Правильно використовувати "зовнішню мотивацію": підсилювати почуття компетентності, а не робити винагороду "контролюючою" (гроші, кар’єрне зростання тощо), адже так вона може суттєво підірвати внутрішню мотивацію. Альтернативою грошовим преміям можуть стати: усна відзнака в присутності колективу, титул "гравця матчу" і так далі. Так не тільки підсилюється внутрішня мотивація, а й з’являється можливість уникнути помилки передбачення винагороди, коли наші очікування зовнішньої винагороди не виправдалися.
– Відкриття особливостей роботи дофамінових нейронів мозку й помилки передбачення винагороди – здобутки фундаментальної науки. Втім, така наука може стати в пригоді у найрізноманітніших сферах життя, адже дає можливість уникнути багатьох розчарувань та збудувати шлях до довголіття професійного, творчого чи спортивного.
Не бійтеся ставити амбітні цілі. Але – бережіть свою мотивацію!».
За інформацією порталу «ЛІГА.life»