 |
Тамара Гундорова розповіла за що вона любить роботу з текстами: «Література має величезний сугестивний і моральний вплив. Звичайні слова, зв’язані між собою, мають свою ритміку та інтонацію. Текст — це вирва, яка затягує в себе, і ти опиняєшся у зовсім іншому світі. Світі, який тебе кудись веде, щось говорить тобі. Тексти дають дуже багато задоволення. Інтелектуального, передусім. Але й емоційного. Сугестивно-чуттєвого. Кожен автор має свій стиль, свою ритміку і образність. Розгадування загадки тексту, як він плететься, як народжується — це надзвичайна магія, яка мене завжди приваблювала. Загалом у моїй діяльності робота з текстом має дуже велике значення. Коли читаєш, ти або підключаєшся до нього, або не підключаєшся. Шукаєш його коди, і ті коди в кожної людини інші. Теж важливо, що література відкрита на сприйняття і на його варіативність. Читаючи, ти сприймаєш текст, як ніхто інший. Я вірю в те, що саме так воно і відбувається. Кожна людина читає текст по-іншому. І кожен текст є для кожної людини інакшим. Писання, як і читання, є не тільки інтелектуальною річчю, а й фізичною працею. У цьому процесі задіяна твоя тілесність, ціла твоя істота. Ритми твого життя теж впливають на те, як ти читаєш, як відчуваєш текст, ти ніби сам його пишеш. Це надзвичайно цікаво. Бачиш, як тчеться фраза якогось письменника, які вона має перепади, як вона дихає. За тим усім відчувається і постать людини, яка його писала».
Про українських літераторів учена розповіла наступне: «Щодо Франка, то фрази «Франко-каменяр», «Франко-борець» — це порожні слова, які стирають його індивідуальність. Вони накидають йому лише одну роль. Так, він вибрав для себе шлях письменника-діяча і просвітника. Але він сам створив міф про себе і був свідомий цього. Міф про Каменяра, міф про себе як селянина, «мужика», що вийшов з народу і прийшов йому служити. Це роль. Але кожна людина значно складніша за цей міф і за цю роль. Усі маски мають різні ідентичності. А за ними Франко — надзвичайно складна постать. Він показав своєю творчістю, наскільки непростим є життя людини, яка присвячує своє життя якійсь ідеї. Саме розуміння того, що таке каменяр, теж досить примітивне сьогодні. Зокрема важливо пам’ятати і його масонський зміст. Загалом, Франко-Каменяр є творінням радянської ідеології. Таким чином я кинула йому виклик, як і виклик будь-якому примітизуванню Франка. (…) Ольга Кобилянська, на моє глибоке переконання, є уособленням особливої культурної іпостасі жінки «femina melancholica». Меланхолія пронизує всю її творчість. Досить згадати новелу «Valse mélancolique». Меланхолія — це також і знак епохи Fin de siecle (перекладають як «кінець століття»), представницею якої і була Ольга Кобилянська. (…) Те, що Кобилянська так сміливо писала про вільну любов, про самореалізацію жінки, про товариські стосунки чоловіків та жінок, підносила характери вищих понад юрбу особистостей, говорила про «душу» і дух природи, можна пояснити її близькістю до німецької культури, в якій вона виховувалася і яку принесла в українську літературу. Правда, за це її часто називали «чужинкою. Кобилянська — письменниця Буковини як частини Центрально-Європейського регіону, із впливами німецької культури і німецької мови».
Наостанок учена підсумовує: «Я відкрита до переформатування топ-десятки. Але важко оминути імена Шевченка, Лесі Українки, Франка, Котляревського, Коцюбинського, Кобилянської, Нечуя-Левицького як представників класичної літератури. В літературі 20 століття, безперечно, стоїть «Подорож доктора Леонардо» Майка Йогансена, Микола Хвильовий з його «Сентиментальною історією» та «Санаторійною зоною», Валер’ян Підмогильний з «Містом» і «Невеличкою драмою», Тичина, Бажан, Семенко. З сучасних авторів люблю «Біґ Мак» Жадана, «Польові дослідження з українського сексу» і «Казку про сопілку» Забужко, недавно видану книжку есеїв Євгенії Кононенко, поезію Ірини Шувалової та Альбіни Позднякової. Тобто мій топ значно більший за десятку. Література стала різнобарвною. Сучасна людина може знайти літературу на свій смак і на кожен випадок свого життя. Знайти її стає значно легше. У цьому допомагають списки літературні, рекомендації, огляди літературних критиків. Зараз є можливість послухати аудіокнижку, якщо немає часу прочитати. Сучасна література дає знання про історію. Ставить серйозні питання про виживання, хворобу, загубленість людини, самотність, любов. Я не думаю, що література повинна давати рецепти. Вона має розширювати коло уявлень і можливостей, а найголовніше — давати розуміння, що ти не сам у цьому світі, що є можливість виходу зі складних ситуацій, що треба шукати і можна знайти ту людину, яка тобі допоможе. Бо найгірше — це залишитися самому і замкнутися у своїй самоті».
За інформацією порталу «The Ukrainians»