Учений розповів яку велику роботу здійснено в Інституті демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України щодо обчислення демографічних показників українського народу як нації на початку ХХ століття (чисельність населення, статево-вікову структуру населення – померлі за однорічними віковими групами, народжені за віком матері, смертність чоловіків та жінок окремо, за територіями – міська, сільська).
Щодо періоду Голодомору Олександр Гладун пояснює наскільки точними даними можуть оперувати дослідники та як оцінювати кількість людей на підрадянській Україні на початку 1930-х років: «Є дві базові цифри, які називають фахівці нашого Інституту, котрі проводили ці розрахунки разом з Олегом Воловиною (США), у вашому журналі було його інтерв'ю. За базу взяли дані перепису 1926 року і 1939 року. Стосовно даних 1926 року – вони були критично оцінені з урахуванням тих публікацій, які робили тоді фахівці-демографи. Вони досліджували якість перепису, недооблік дітей. Це робили Михайло Птуха, ім'ям якого названий наш інститут, Юрій Корчак-Чепурківський, інші статисти. Тим паче, що при переписі 1926 року політичного тиску не було. Таким чином, дані перепису були відкореговані і реконструйовані. Щодо даних 1939 року: в Радянському Союзі створили комісію, у ній брали участь демографи, складали баланси для колишніх республік – і було визначено, що дані трохи завищені. (...) Потім, як здійснювали дослідження втрат від Голодомору, були реконструйовані демографічні процеси 1926-го – на початок 1932 року і була зроблена зворотна реконструкція від 1939-го до початку 1935 року. За оцінками фахівців нашого інституту, в демографічному вимірі Голодомор тривав не два, а три роки – 1932, 1933, 1934. Тому що надсмертність продовжувалась. Як політична подія закінчився в 1933 році, а в демографічному вимірі – на рік довше. Коли отримали дані про чисельність населення, про статево-вікову структуру населення на початок і кінець періоду, досліджували дані демографічні – ті, що вціліли. Причому багато даних того періоду в Україні були знищені, коли німці підходили до Києва, багато статистичних відомостей, звітностей було спалено. Навіть відоме місце, де їх спалили, – на Корчуватому біля Дніпра. Було рішення зберегти, певні дані були вивезені, але це невеликий обсяг інформації. А система статистики побудована таким чином, що вона ієрархічна. Тобто копії звітів надсилали до Москви. І в тамтешніх архівах оце збереглося – всі звітні дані щодо статистики смертності, народжуваності. Наші фахівці замовляли копії всіх звітів, їх привозили до Києва і брали за основу для розрахунків. Потім оцінили недооблік за тогочасними областями і районами. Прогнозували певними розрахунками з урахуванням балансів статево-вікової структури, моделювали реальну ситуацію. Після цього зробили модель, як ситуація розвивалась би нормально, без цієї події, й таким чином була оцінена надсмертність – у 3,9 млн осіб».
Демограф також розповів як змінювалася кількість українців впродовж останніх 100 років, якими були найпоширеніші причини смерті, скільки українців загинуло під час двох війн, чи вдалося СРСР, скасовуючи переписи та репресуючи науковців, приховати наслідки катастроф, і чому через 35 років в Україні може повністю змінитися етнічний склад населення.
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією ресурсу «Локальна історія»