 |
Олексій Болдирєв зазаначає: «Центр нейроанатомії та нейрофізіології виник у Київському університеті в другій половині XIX століття. На початку XX століття одним з лідерів російської й української фізіології став Василь Чаговець, нейрофізіолог українського походження, якого призначили завідувачем кафедри фізіології університету. Молодий випускник Київського університету Володимир Правдич-Немінський прийшов працювати в лабораторію Чаговця. Тут він здійснив прорив: у 1913 році Правдич-Немінський зареєстрував перші потенціали з кори непошкодженого мозку собаки. Він назвав новий метод електоцеребрографією й опублікував результати в головних німецьких фізіологічних журналах. Через 16 років Ганс Берґер запропонував термін «електроенцефалограма», хоча всі хвилі, що Немінський спостерігав у собаки, в людини були такі самі. На жаль, Правдич-Немінський не міг захистити власний науковий пріоритет, оскільки того самого 1929 року його заарештували радянські репресивні органи за фальшивим звинуваченням. Він втратив 20 років через тавро антирадянського елемента. Лише в 1949 році старого професора частково реабілітували й дозволили працювати в останній період його життя».
Далі учений оповідає життєвий і творчий шлях Володимира Правдича-Немінського. Щодо власне здобутків вченого Олексій Болдирєв зазначає: «У 1925 році вийшла його наукова праця, яка узагальнювала весь досвід досліджень струмів головного мозку. Він і надалі намагався вивчати електричні явища, попри матеріальну скруту та політичний тиск. У другій половині 1920-х років вийшли його наукові статті, присвячені методу електроміографії. Правдич-Немінський виявив, що електрична активність у скелетному м’язі присутня не одночасно по всьому м’язу, а по черзі: спочатку нервовий компонент, а далі м’язовий. За допомогою електроміографії він вивчив динаміку втомлюваності м’яза».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією ресурсу «КУНШТ»