 |
Учений зазначає: «Люди вживали різноманітні речовини для покращення фізичних якостей ще до початку нашої ери. Так, давні єгиптяни вірили, що розмелені копита мула можуть покращити спортивну майстерність, тож єгипетські спортсмени активно використовували такі засоби під час змагань. Екстракт ефедри «Ma Huang» використовували як стимулятор в Китаї у 2700 році до н.е. У стародавній Греції спортсмени-олімпійці прагнули підвищити працездатність не тільки регулярними тренуваннями, масажем і дієтою. В ті часи часто використовували бренді, вино, галюциногенні гриби та кунжут. Окрім того, вживали органи різних тварин та їхні відвари, що за тогочасними віруваннями мало поліпшити життєву енергію та додати сили. Єдине, що було суворо заборонено у той час на Олімпіадах – попередньо домовлятися за результати змагань, тобто піддаватися. Використання ж інших способів та засобів було цілком доступне та анітрохи не засуджувалося. Пізніше римські гладіатори, так само як і греки, вживали різноманітні стимулятори, аби впоратися із втомою і травмами. Зокрема, не гребували галюциногенами, стрихніном, який в малих дозах має стимулювальний ефект. А коней, що брали участь в перегонах колісниць, часто напували слабоалкогольниммедом, аби вони бігли ще швидше».
Учений розповів як змінилися подібні уявлення, чому в ХІХ ст. почалися серйозні наукові експерименти з анаболічною дією гормонів, а у ХІХ – ХХ ст. активно вживали стимулятори на кшталт опіуму, стрихніну, героїну, кокаїну і кофеїну.
Про зміну цих звичаїв Олександр розповів наступне: «У 1966 році Міжнародна федерація велоспорту та Міжнародна федерація футболу стали одними з перших федерацій, які почали відбирати допінг-проби на своїх чемпіонатах світу. Однак можливості з виявлення допінгу в ті часи були вкрай обмеженими насамперед через відсутність відпрацьованих методологічних процедур. А поки Міжнародний олімпійський комітет не організував цілу кампанію, самі федерації не були надто зацікавлені у прискіпливому розслідуванні допінгових справ, бо це кидало тінь і на їхній імідж. (...) Комплексну програму тестування на допінг ввели лише на літніх Олімпійських іграх у Мюнхені в 1972 році. Тоді змагалися близько 7000 спортсменів і було зібрано понад 2000 зразків та проведено аналізи на різні стимулятори. Втім система була ще далеко не досконалою. (...) Більшість міжнародних спортивних федерацій запровадили тестування на стимулятори до 1970-х років. Водночас дедалі більшого поширення набувало використання анаболічних стероїдів, особливо в силових видах спорту, адже на той час не розробили методик їхнього виявлення. У 1976 році нарешті з’явився досить надійний метод виявлення стероїдів (радіоімунологічний аналіз), після чого МОК додав анаболічні стероїди до списку заборонених речовин. Це призвело до помітного збільшення кількості дискваліфікацій, пов’язаних із вживанням допінгу, зокрема в важкій атлетиці та силових видах легкої атлетики. Однак список синтетичних похідних стероїдів постійно збільшувався, що значно ускладнювало виявлення».
Наостанок вчений зазначив: «Історія використання допінгу у спорті, на жаль, ще далека від свого фіналу. На противагу сучасним методам виявлення заборонених речовин фарміндустрія продукує десятки нових, а деякі атлети, команди, а інколи – навіть державні відомства не цураються шукати нові способи обдурити систему боротьби з допінгом. Допінг у спорті, подібно до міфічної гідри, не можна подолати мечем заборон, кодексів та тест-процедур. Перемога над використанням допінгу стане можливою тільки тоді, коли в свідомості кожного спортсмена та всього суспільства принципи спортивної етики та «олімпійський дух» будуть шануватися вище за результат та медалі. Геракл переміг Лернейську гідру вогнем. Можливо, нам вдасться перемогти допінг вогнем Олімпійським?».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією освітнього порталу «КУНШТ»