Учені Інституту морської біології НАН України видали серію наукових монографій з екології морських портів. Чому важливі та чим цікаві ці видання – розповідаємо далі.
За більш ніж 65-річний період існування Інституту морської біології НАН України його співробітники опублікували десятки статей, в яких розглянули гідрологічні та гідрохімічні особливості, дані про окремі групи гідробіонтів екосистем морських портів Чорного й Азовського морів. Зацікавленість гідробіологів екосистемами морських портів пов’язана передусім із тим, що Україна – морська держава, яка має великі порти на морському узбережжі в затоках і бухтах, лиманах, у пониззі річок Дунаю, Дніпра та Дністра. Головні порти України в Чорному морі – Одеський, Чорноморський (колишній Іллічівський) і Південний, в Азовському морі – Маріупольський і Бердянський. Нині у Чорноморсько-Азовському басейні функціонують близько 50 великих і середніх портів загальною площею акваторій понад 50 км2, довжина підхідних каналів до них перевищує 350 км. Протяжність молів, пірсів, хвилеломів і плавучих доків – більш ніж 300 км, а площа їхніх підводних частин – понад 2 млн м2.
Узагальнюючи матеріали своїх оригінальних публікацій, учені Інституту морської біології НАН України – провідний науковий співробітник відділу екології крайових угрупувань доктор біологічних наук Олександр Виноградов, провідній науковий співробітник відділу якості водного середовища кандидат географічних наук Юлія Богатова та старший науковий співробітник відділу екології крайових угрупувань Іван Синьогуб – підготували серію монографій: «Екосистеми акваторій морських портів Чорноморсько-Азовського басейну (введення в екологію морських портів)» (2012); «Екологія морських портів (Чорноморсько-Азовський басейн)» (2014), «Роль портів і судноплавства в формуванні морських біот (неповносолоні моря Європи)» (2018).
У цих виданнях відзначається, що всі порти перебувають у контактній зоні «суходіл–море» і «море–річка» та є крайовими екосистемами, в яких поєднуються природні й антропогенні компоненти. У них виокремлюються більш-менш автономні підсистеми: пелагіалі, перифіталі та бенталі, які пелагіаль об’єднує в єдину екосистему. Попри індивідуальні особливості, всі морські порти мають спільні характеристики, оскільки створюються на основі загальних принципів. Головний принцип – зниження хвильового та вітрового впливу на судна до прийнятного рівня, тобто порти функціонують в умовах ослабленої гідродинаміки і водообміну. Штучне збільшення глибин у портах сприяє вертикальній стратифікації водних мас і формуванню стійкого пікноклину. Внаслідок огородженості та зниженої гідродинаміки на акваторіях морських портів накопичуються різноманітні суспензії й органічна речовина, а на дні й у придонному шарі води через надлишок мертвої органічної речовини й утворення сірководню часто складаються сапробіотичні, заморні умови. Захисні та причальні гідротехнічні споруди портів також виконують роль штучних підводних рифів і слугують притулком для багатьох місцевих видів гідробіонтів, джерелом личинкового матеріалу для прилеглих акваторій, сприяють розвиткові й існуванню різноманітної біоти. Порти також мають фарватери та підхідні канали, що сприяють проникненню і розселенню чужорідних видів гідробіонтів. У портах відбувається обмін видів між обростаннями корпусів суден і гідротехнічних споруд, тому чимало видів-вселенців закріплюються насамперед в акваторіях морських портів. Будівництво й експлуатація суднових ходів, що з’єднують різні водойми, сприяють перенесенню гідробіонтів на зовнішніх поверхнях суден і у баластних танках.
 |
У монографії «Екосистеми акваторій морських портів Чорноморсько-Азовського басейну (введення в екологію морських портів)» (2012) простежується історія освоєння берегів Чорного й Азовського морів, розвитку мореплавства і будівництва портів від античних часів і донині. Як відзначають автори, більшість сучасних портів мають попередників в Античності. Учені розглядають найважливіші абіотичні та біотичні особливості пелагіалі, перифіталі і бенталі морських портів Азово-Чорноморського басейну.
 |
У монографії «Екологія морських портів (Чорноморсько-Азовський басейн)» (2014) автори докладно зупиняються на загальній, абіотичній і біотичній структурі та найважливіших особливостях функціонування екосистем акваторій морських портів України. Розглядаються трофодинамічні процеси – трофічні зв’язки, потоки речовини, енергії та інформації. Науковці дійшли висновку про необхідність підтримки в екосистемах механізмів утилізації, трансформації, мінералізації та виведення з них надлишкової кількості біогенних і органічних речовин, що накопичуються через ослаблення гідродинаміки.
 |
У монографії «Роль портів і судноплавства в формуванні морських біот (неповносолоні моря Європи)» (2018) розглядаються біотопічні та біотичні структури екосистем акваторій морських портів і підхідних каналів до них – біотопічні особливості нейсталі, пелагіалі, антропогенної перифіталі, бенталі, аноксіалі. Автори аналізують роль судноплавства у розселенні чужорідних видів гідробіонтів при обростанні корпусів суден і з баластними водами, а також роль проток, каналів, річкових систем, суднових ходів у переміщенні гідробіонтів. Один із розділів монографії присвячується чужорідним видам у південних (Чорному, Азовському, Каспійському) та північних (Білому, Балтійському, Північному) неповносолоних морях Європи. Розглядається зв’язок неповносолоних морів Європи в сучасних умовах загальної глобалізації.
Матеріали монографій становлять інтерес для гідробіологів, екологів і всіх, хто цікавиться наукою про море, та можуть використовуватись як навчальні посібники у закладах вищої освіти.
Англомовну версію монографії «Екологія морських портів (Чорноморсько-Азовський басейн)» у 2018 році опублікувало видавництво «Springer» (у серії «Природа»), україномовна версія монографії «Роль портів і судноплавства в формуванні морських біот (неповносолоні моря Європи)» вийшла друком у Видавництві «Наукова думка» НАН України 2020 року.
* * *
Бібліографія
За інформацією Інституту морської біології НАН України