View message

На сторінках щотижневого часопису «Український тиждень» № 42 (725) від 20 жовтня 2021 року було опубліковано статтю доцента кафедри молекулярної фізіології та біофізики Київського академічного університету, наукового співробітника Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України Олексія Болдирєва, у якій дослідник розповів про те, як нобелівські лауреати пояснили, чому ми відчуваємо дотик і температуру.

Автор статті зазначає: «Нобелівська премія з фізіології або медицини — дивна річ. Її дають за відкриття у фізіології. Або за прориви в медицині. Але бажано, щоб навіть фізіологічні дослідження сильно вплинули на медицину. Нобель ще хотів, щоб того ж року, коли відбулися. Ясно, що в наш час це так не працює. Науку більше не роблять одинаки, науковців у біомедичних галузях сотні тисяч по всьому світу. (...) Можливо, саме тому Нобелівський комітет вчергове віддав перевагу важливому, але не «свіжому» відкриттю. Девід Джуліус і Ардем Патапутян розділили премію за розуміння природи відчуття температури й дотику. (...) Чи досліджують рецептори температури та дотику українські науковці? Українська нейрофізіологічна й біофізична школа бере свої першооснови від праць Василя Чаговця, який ще на початку XX століття зрозумів, що електричний потенціал на мембрані клітини виникає завдяки різному розподілу іонів кальцію, натрію, калію та хлору, а також Данила Воронцова, який вивчав тонкі механізми іонних струмів у нервах та м’язах. Учень Воронцова Платон Костюк в епоху дослідження електричних властивостей поодиноких клітин зміг разом зі співробітниками вперше описати різноманітні кальцієві струми в тілі нервової клітини. До того вважалося, що іонні канали — калієві та натрієві — наявні переважно у відростку — аксоні нейрона. Тих кальцієвих каналів відкрили чимало, зокрема таких, що реагують на різні зміни потенціалу: не тільки великі, але й малі. Крім того, відкриття іонних каналів, які активуються кислотою та молекулою АТФ, зробили учні Костюка. Цікавість до рецепторів гарячого й холодного з’явилася і в українських науковців, тож відразу після відкриття розпочалися численні дослідження цих каналів. Важливим центром вивчення стало французьке місто Лілль, де працювала лабораторія на чолі з двома випускниками Інституту фізіології НАН України Наталією Преварською та Романом Скримою. Вони вивчали залучення цих каналів до онкологічних захворювань, зокрема статевої системи. Співпрацювала з ними й лабораторія Ярослава Шуби, співробітники якої того часу розглядали активність цих механізмів у чутливих нейронах, а також у статевій і сечовипускальній системі. Серед молодих науковців, залучених до цієї тематики, були Артем Кондрацький, Ксенія Гулак, Біжан Шаропов та інші. Останнім часом лабораторія досліджує і Piezo-канали. Больовими рецепторами займалися в лабораторії Нани Войтенко, а спектром наявних TRP-каналів ванілоїдного ряду — в лабораторії Максима Сторожука. Ще одним лідером досліджень TRP-каналів є виходець з Інституту фізіології, професор Белфастського університету, а нині завідувач кафедри біофізики в Інституті біології та медицини Київського університету Олександр Жолос».

Наостанок вчений відзначає: «Автор цієї статті є співавтором трьох невеликих наукових публікацій, присвячених TRP-каналам. Разом із колегами ми вивчали наявність холодового рецептора в сім’явивідних протоках щурів (він там наявний) та в сечовому міхурі (там його досить мало). Остання праця була присвячена молекулярно-біологічному дослідженню ванілоїдних рецепторів у окремих клітинах головного мозку щурів. Усі згадані дослідження проводили у 2000–2010-х роках, невдовзі після відкриттів Джуліуса й Патапутяна, що свідчить про участь українських науковців у розвитку важливих для світової науки тем. А на славлене запитання «коли підуть українські нобелівки?» є раціональна відповідь: коли суспільство зрозуміє необхідність розвитку науки саме тут, а не десь у далекій Каліфорнії, і поцікавиться, чого саме не вистачає нашим науковцям для світових дослідницьких рекордів».

За інформацією часопису «Український тиждень»