Старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук Геннадій Єфіменко зауважує: «З кінця 1980-х – початку 1990-х років почали відкриватися закриті раніше архіви, невідомі джерела ставали доступними для дослідників, що надало науковцям можливість формувати зважені та обґрунтовані оцінки втрат. Їх діапазон у підрахунках українських та закордонних дослідників коливався переважно в межах від 2,6 до 4 млн загиблих. Після 2008 року колективом провідних демографів України та США (Олег Воловина, Наталія Левчук, Омелян Рудницький та ін.) було здійснене масштабне і ґрунтовне дослідження наявних джерел, в тому числі і з російських архівів, під час якого було максимально можливо враховано і чинник міграції населення – як добровільної, так і примусової (депортації). Прямі втрати від викликаної голодом надсмерності у 1932–1934 рр. демографи оцінили у майже у 4 млн (3,94 млн ), разом з ненародженими у ці роки дітьми (0,6 млн) – 4,5 млн.».
Учений пояснив, чому «рівняння» Голодомору на Голокост не є формально коректним, адже механізм обох геноцидів неоднаковий: «Нищення нацистами євреїв цілком підпадає під намір знищення етнічної групи як такої, (...) натомість українцям Кремль влаштував геноцид як національній групі. (...) Іншими словами, на теренах УСРР Голодомор був геноцидом за національною, а не етнічною ознакою».
Історик підсумовує: «Якщо ретельніше розібратися, то з’ясується, що перебільшення втрат позбавлене практичного сенсу для тих українців, які готові використати начебто ідеологічно корисний фейк на благо України. Адже інформаційні можливості наших опонентів і ворогів (це вже про ідеологів російських окупантів та їхніх союзників) у розвінчуванні створених українцями фейків значно потужніші, аніж наші у їх поширенні. Саме завдяки потужній пропагандистській машині Росії свого часу вдалося застопорити процес визнання Голодомору геноцидом у світі, що мало зрушив з місця навіть після початку російської агресії. Втім, небезпека розвінчування свідчить про зайвість пропаганди перебільшених втрат насамперед у розповіді "назовні". Дослідження ж природи і наслідків Голодомору переконало мене у шкоді від перебільшення втрат перш за все для самих українців. Спершу прийшло розуміння, що перебільшення цифр втрат де факто засвідчує менший ніж то було насправді спротив українців діям Кремля, а то й зовсім його ігнорує. Але ж українці не лише помирали. Вони виживали, боролися і зрештою – ціною величезних жертв – навіть "побороли" Кремль, змусивши його відмовитися від комуністичного штурму та повернутися до часткового застосування економічних стимулів господарюванні як на селі, так і в місті. (...) Окрім того, чим більшою визнається кількість загиблих від голоду в роки Голодомору, тим автоматично збільшується кількість українців (в тому числі і етнічних!) – призвідників Голодомору».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією платформи «Ділова столиця»