4 листопада 2021 року відбулась онлайн-презентація результатів проєкту «Перспективи посткоронавірусних економічних трансформацій та їх вплив на розвиток країн. Місце України у посткризовому світі», що його Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова виконував за підтримки «Фонду Фрідріха Науманна за свободу». Співробітники Інституту економіки та прогнозування НАН України як співвиконавці проєкту взяли участь у заході та поділилися своїми напрацюваннями.
 Член-кореспондент НАН України Сергій Кораблін (фото – з сайту Інституту економіки та прогнозування НАН України) |
Заступник директора Інституту економіки та прогнозування НАН України член-кореспондент НАН України Сергій Кораблін у своїй доповіді «Чи зміниться світ після коронакризи?» відзначив глобальний характер проблем, породжених пандемією COVID-19, а також прямий зв’язок між характером її вирішення та ключовими властивостями майбутнього світу. Він, зокрема, наголосив на підвищенні ролі державного регулювання як в охороні здоров’я та протидії епідемічним загрозам, так і у підтримці економічного зростання. Окремий акцент було зроблено на важливості розвитку державно-приватного партнерства (ДПП), що відіграло ключову роль в організації розроблення антиковідних вакцин. Адже завдяки саме ДПП провідні держави світу спромоглись у найкоротші терміни ефективно об’єднати свої фінансові можливості з науковими компетенціями приватних фармакологічних компаній та дослідницьких центрів. Показовим у цьому сенсі стало створення вакцини AstraZeneca/Oxford, майже 90% розробки якої у 2020 році було профінансовано за рахунок державних коштів.
Не меншу вагу мали й державні контракти на закупівлю майбутніх вакцин. Проте наприкінці 2020 року обсяги цих контрактів виявилися такими великими, що у світі заговорили про «вакцинний націоналізм». Одним із приводів для цього стало те, що 30 найрозвиненіших країн заздалегідь оплатили розроблення кількості вакцин, майже вдвічі більшої за загальну чисельність їх населення.
Утім, навряд чи всі держави, які не спромоглися на таке, можна вважати «жертвами» цієї політики. Україна, наприклад, втратила власне виробництво вакцин і досі не спромоглась його відновити, попри наявність усіх можливостей, пасивно поводилася торік під час контрактування майбутніх вакцин, не змогла вчасно провести національну кампанію із роз’яснення необхідності масового щеплення.
Наразі в Україні спостерігається новий феномен: за наявності необхідних вакцин та всіх умов для щеплення третина дорослого населення країни (а це приблизно 11 млн осіб) не вакцинувалась і не бажає вакцинуватись. Очевидно, це не результат зовнішнього впливу, а внутрішня проблема нашого суспільства.
З огляду на викладене, член-кореспондент НАН України Сергій Кораблін зробив висновок, що майбутнє у постковідному світі належатиме країнам, чиї суспільства чітко уявлятимуть цілі та завдання свого соціально-економічного розвитку, контролюватимуть державу, держава перебуватиме у партнерських відносинах із бізнесом, а бізнес демонструватиме сталий технологічний розвиток. Очевидно, такий порядок денний не є унікальним. Але саме його гостро потребують Україна та світ протягом двох останніх років.
 Доктор економічних наук Ірина Бобух (фото – з Facebook-сторінки вченої) |
Завідувачка відділу економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економіки та прогнозування НАН України доктор економічних наук Ірина Бобух у своїй доповіді «Розбудова інституційного каркасу інклюзивних економічних аспектів протидії пандемії в Україні» підкреслила, що місце України у коронавірусному і посткоронавірусному світі обумовлене й обумовлюватиметься як передумовами, що склалися до початку пандемії, так і рішеннями, що їх ухвалювали органи влади. І роль держави у цих процесах дійсно має посилитися, проте в бік не збільшення, а поліпшення якості та побудови міцного інституційного каркасу. Особливо в такому висококорумпованому, як українське, суспільстві з низьким рівнем розвитку інститутів.
До того ж статистичні дані, зокрема й щодо перебігу пандемії, м’яко кажучи, неточні. А найгірше те, що в отриманні й поширенні правдивих даних не зацікавлені самі органи влади. Уряди країн, що розвиваються, часто, за висновками експертів і науковців, не мають сильного стимулу збирати дані, коректно їх використовувати або давати іншим змогу використовувати їх краще й надавати дані, за якими їх же судитимуть. Скажімо, згідно з офіційними даними, на кінець травня 2021 р. загальносвітова кількість випадків захворювання на COVID-19 сягнула майже 170 млн, з них померли майже 3,5 млн осіб. Однак реальні цифри, за розрахунками експертів, є значно більшими: за даними видання «The Economist», отриманими на основі моделі з використанням даних за 121 змінною, COVID-19 на той момент забрав уже близько 10 млн життів. В Україні ж офіційна та розрахункова кількості тих, хто захворіли, за даними експертів, різниться у понад 10 разів.
А без достовірних даних неможливо ухвалювати ефективні рішення. Існує також закладення неправильних припущень в основу таких рішень. Адже саме неправильний прогноз тривалості розвитку та поширення COVID-19 призвів до оголошення в Україні навесні 2020 року одного з найжорсткіших карантинів: запропонований Оксфордським університетом (Велика Британія) Індекс суворості карантинних обмежень
(COVID-19: Stringency Index) сягнув у той час 88,89 зі 100 (позначка «100» відповідає найсуворішим обмеженням), тоді як у США він не перевищував 72,69, у Норвегії – 79,63, у Німеччині – 76,85, Естонії – 77,78.
Варто відзначити, що, за даними досліджень мобільності населення в контексті суворості карантинних обмежень, що виконуються у відділі економічного зростання та структурних змін в економіці Інституту економіки та прогнозування НАН України, мобільність людей в Україні за умов жорсткого карантину була доволі високою, тоді як у багатьох розвинених країнах за умов м’якшого карантину – дуже низькою.
Рішення про надзвичайно суворі карантинні обмеження в Україні здавалося на той час логічним, з огляду на очікуване припинення пандемії влітку 2020 року, однак очікування не виправдались, і, замість розроблення й реалізації стратегічних цілей інституційних перетворень і структурної перебудови ключових процесів та сфер (зокрема економічної діяльності, охорони здоров’я), заходи державної політики було використано для отримання короткочасних результатів, а внаслідок фізичного припинення економічної діяльності країна зазнала колосальних економічних втрат.
Жорсткі карантинні обмеження мали на меті зменшити рівень смертності населення від COVID-19 ціною економічних втрат. Однак міжнародні зіставлення Індексу суворості запроваджених карантинних обмежень із рівнями смертності від COVID-19 в Україні й інших країнах дали змогу виявити між цими показниками прямо пропорційну залежність у міжкраїнному вимірі, що свідчить про необхідність комплексного підходу до подолання викликів пандемії, який, поряд із локдаунами, передбачає низку заходів, зокрема з надання належної фіскальної допомоги та ін. Адже в Україні жорсткий карантин запровадили на тлі практично відсутньої під час першої хвилі пандемії додаткової фіскальної підтримки, тоді як в інших країнах така підтримка цілком обґрунтовано надавалась у доволі великих обсягах і різноманітних формах.
На думку доповідачки, лібералізм щодо локдаунів ефективно спрацює за наявності у населення довіри до влади, налагодженого діалогу, прозорості, повноти інформування про поточну епідемічну ситуацію, самодисципліни, розвиненості цінностей інклюзивності у суспільстві й системної розбудови базових інститутів (права, правоохоронної системи, освіти, охорони здоров’я, статистики й інших).
 Юрій Прозоров (фото – з Facebook-сторінки науковця) |
Науковий співробітник відділу економічної теорії Інституту економіки та прогнозування НАН України Юрій Прозоров у своїй доповіді з теми «Глобалізація розвитку та вільний цифровий фінансовий ринок чи локалізація та одержавлення банківських систем після корона кризи» відзначив, що прискорення цифрової трансформації локальних і глобальної банківських систем є одним із нечисленних позитивних наслідків коронакризи. Держави в особі центробанків та інших органів влади у цей період перебрали на себе (а опосередковано і переклали на платників податків через державні й місцеві бюджети) ризики, котрі досі не лише на практиці, а й навіть теоретично належали до притаманних приватному сектору. Досвід реакції Канади, Великої Британії та Німеччини на кризу свідчить про ефективність використання державних банків розвитку.
Дуже ймовірно, що в разі продовження коронакризи після 2021 року та появи нових штамів коронавірусу SARS-CoV-2 на кшталт Дельти (в умовах нерівномірного доступу до такого нового суспільного блага, як ефективне щеплення) економіки багатьох країн світу через локдауни й обмеження вільного руху людського капіталу, нецифрових товарів і послуг, черезі зростання цін на продовольство й сировинні товари потраплять у затяжний середньостроковий фінансовий нокдаун. Глобальний розвиток цифрових фінансових технологій, що прискорюється, призведе до посилення проникнення фінтехстартапів, доступу широкого кола фізичних осіб-інвесторів до необанків, що в умовах зростання волатильності цифрових активів при стимулюванні центробанками попиту на гроші загрожуватиме формуванням фондових «бульбашок» на глобальних ринках акцій, криптоактивів і деривативів.
Нині людство перебуває на проміжній стадії інституційної траєкторії переходу від Homo economicus (людини економічної) до нетмана (мережевої людини) – Homo smartphonicus. Людина без смартфона із QR-кодами сьогодні де-факто вже не може належно виконувати свої соціально-економічні функції, зокрема як клієнт банку. А це приховує великий ризик дегуманізації банківських систем і цифрової сегрегації суспільства взагалі.
Тому важливо використовувати синергетичні підходи для зменшення впливу держави на ринок банківських послуг та інституційні можливості з елімінування ризиків надмірного одержавлення локальних банківських систем та запровадження наддержавного регулювання глобального цифрового вільного ринку.
 Доктор економічних наук Олена Саліхова (фото люб’язно надала Олена Саліхова) |
Провідний науковий співробітник відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку Інституту економіки та прогнозування НАН України доктор економічних наук Олена Саліхова у своїй доповіді «Локалізація фармацевтичного виробництва в Європі як відповідь на зростаючу зовнішню стратегічну торговельну залежність» відзначила, що пандемія COVID-19 стала лакмусовим папірцем як для стійкості економічних систем, так і для спроможності урядів забезпечити ефективність національного господарства та безпеку у надзвичайній ситуації. Політичні лідери Європейського Союзу констатували існування зовнішніх стратегічних торговельних залежностей промислових екосистем від імпорту (передусім найважливіших лікарських засобів, медичних виробів та активних фармацевтичних інгредієнтів) із третіх країн. Відповіддю на кризу видається передусім повернення з Азії до Європи виробництв, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки. Презентовану 2020 року «Нову промислову стратегію для Європи» було скориговано у травні 2021 року з урахуванням обставин пандемії COVID-19. Доповідачка привернула увагу до того, що серед нових завдань визначено забезпечення стійкості промисловості та зменшення залежності промислових екосистем. Для їх реалізації Європейська Комісія схвалила численні заходи, з-поміж яких – допомога певним секторам і галузям економіки. Важливим кроком став новий механізм інвестиційної допомоги виробництву продуктів, які використовуються для подолання COVID-19 (серед них не лише вакцини і ліки, їх проміжні продукти й активні фармацевтичні інгредієнти і сировина, а й медичні прилади, медичне обладнання (включно з апаратами штучної вентиляції легень, захисним одягом і обладнанням, а також діагностичними інструментами), дезінфектанти, хімічна сировина тощо). Інтенсивність допомоги сягає 80% витрат на проєкти бізнесу. Низка країн отримала згоду Єврокомісії на надання такої допомоги місцевим виробникам.
Що, на думку доктора економічних наук Олени Саліхової, показує досвід ЄС? Аби зменшити зовнішню економічну залежність, керівництво держави має вжити заходів для: 1) посилення науково-технологічного й інноваційного потенціалу промисловості, 2) сприяння приватним інвестиціям у розширення номенклатури продукції наявних компаній; 3) створення передумов для започаткування нових виробництв в Україні, зокрема у контексті нової промислової стратегії ЄС. Закон України «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» і Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження критеріїв оцінки допустимості державної допомоги суб’єктам господарювання на проведення наукових досліджень, технічний розвиток та інноваційну діяльність» створили передумови для фінансового сприяння українському бізнесові у реалізації проєктів, проте й дотепер не запроваджено жодного механізму.
Зважаючи на потенціал і перспективи української промисловості, зокрема фармацевтичної (адже підприємства імплементували відповідні міжнародні стандарти), керівництву країни доцільно запровадити механізми для заохочення інноваційно-інвестиційних проєктів українського бізнесу й залучення іноземних інвесторів, – стверджує дослідниця. Це сприятиме не лише перетворенню України на привабливий майданчик для решорингу (повернення) європейських виробництв з Азії, а й тіснішій співпраці українських компаній із компаніями країн – членів ЄС.
За інформацією Інституту економіки та прогнозування НАН України