 |
Академік Ганна Єльська розповіла про те, які спадкові хвороби піддаватимуться лікуванню завдяки «генетичним ножицям» та про побічні загрози, що криються у новітніх генних технологіях. Учена також оцінює потенціал вітчизняних учених, коментує фінансування науки на рівні «щоб не вмерла», та згадує про розробки вчених, які держава не схотіла використати.
Біологиня зазначила: «Взагалі сучасна медицина стоїть на порозі кардинальних змін. Такі нові технології, як генна терапія, РНК- і клітинна терапія, докорінно змінюють підходи до розуміння хвороб та їх лікування. (...) Думаю, генна інженерія піде дуже далеко. І передовсім завдяки появі технології редагування геному CRISPR-Cas9м (її називають «генетичними ножицями»). Це система, здатна вирізати, корегувати, переміщати та встановлювати гени або їхні частини в певних місцях генома. Якщо йдеться про моногенні спадкові захворювання, такі як гемофілія, бет-таласемія, серповидно-клітинна анемія, то впровадження «генетичних ножиць» як способу терапії може бути реалізоване протягом п'яти наступних років. Такі технології є багатообіцяючими і на шляху до ліквідації ВІЛ у клітинах людини. Нині вивчаються можливості впровадження редагування генома при різних онкозахворюваннях».
Ганна Єльська зазначила яке місце українських науковців у світовому мейнстрімі генної інженерії та генної терапії: «Мабуть, варто трохи розтлумачити, що включає в себе генна інженерія. Йдеться про виділення генів з організму (з клітин), здійснення маніпуляцій з генами і введення їх, як правило, в інші організми. Є декілька напрямків використання генної інженерії, найчастіше це біотехнології мікроорганізмів, сільське господарство та медицина, а саме генна терапія. Бачте, особливість розвитку медико-біологічних наук у нашій країні, у тому числі генної інженерії та генної терапії, полягає в тому, що, з одного боку, ми маємо високий науковий потенціал, високопрофесійних спеціалістів, експериментальні розробки та досягнення яких співмірні з європейськими, а з другого боку – дуже обмежену кількість впроваджень цих розробок у практику. Чому так? Як на мій погляд, причин дві. Перша – кошти. Маю на увазі відсутність мінімально необхідного фінансування з боку держави та відсутність розвинутих фармо- й біотехнологічних компаній, здатних фінансувати новітні розробки. Друга причина – у нас немає відповідної інфраструктури для зв’язку науки з практикою, наукові інститути та клініки працюють розрізнено. (...) Гроші, які виділяє уряд України на державні замовлення з усіх науково-технічних напрямків, просто образливі! Я це знаю, бо є членом Науково-технічної ради Міністерства освіти та науки з питань держзамовлення на науково-технічну продукцію і беру участь в експертній оцінці заявок. На 30-50 проєктів держава виділяє 40 млн грн. На Заході для отримання одного лікарського препарату витрачають мільярд доларів… В останні два роки ситуацію намагаються хоч трохи поліпшити, фінансуючи перспективні наукові проєкти через конкурси Національного фонду досліджень України. Так, це «ковток свіжого повітря», але невеликий».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією платформи «Главком»