Олександр Саган, доктор філософських наук, професор,
завідувач Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України:
«В історії православних церков є випадок, коли [російського] патріарха [Нікона] було усунуто з престолу рішенням (судом) східних патріархів. Ніщо не заважає зібранню глав церков, запланованому в квітні, перед Пасхою, у Константинополі [Стамбулі] якщо не усунути Кіріла [Гундяєва], то принаймні висловити свою позицію, засудити його діяльність, бо вона вже давно вийшла за межі православного вчення. На сьогодні понад 300 православних богословів і філософів зі світовим ім’ям підписали заяву, яка засуджує ідеологію «руского міра» і представників [московської патріархії], які цю ідеологію сформували і зробили, фактично, державною доктриною. Це дуже серйозна заява. Там за пунктами викладено, що теорія «руского міра» не православна, не релігійна і розпалює ворожнечу. Це – неоімперська, шовіністична ідеологія, яка не має жодного стосунку до релігії. Тому, звичайно, її провідники мають бути засуджені. Їм потрібно дати оцінку на рівні всеправославної спільноти. <…>
Московська патріархія має договори зі всіма силовими структурами РФ щодо їх окормлення. Фактично, вони є «політруками» цих силових структур, і іншої позиції від них годі й чекати. Але у нас, в Україні, це питання потрібно негайно вирішувати. <…> Війна і перемога будуть значно важчими й довшими в часі, якщо ми не вирішимо це питання. Тому що війна і московський патріархат в Україні – це два дуже взаємопов’язані явища. Війну сюди принесли, фактично, і священники, поширюючи ідеологію «руского міра» – зверхності Росії, російської культури й мови; ідею про те, що Україна – це «помилка», що «такої держави немає». <…> Московський патріархат [УПЦ (МП)] зараз вигадує якийсь свій варіант вирішення ситуації з РПЦ в Україні. Ідеться про «автокефалію», яку вони нібито можуть отримати від Кіріла [Гундяєва] або самопроголосити. Але це неканонічний шлях, це шлях в нікуди, який тільки ускладнюватиме становище вірян. По-перше, ця «автокефалія» не матиме визнання навіть у теоретичній перспективі. 1970 року Москва дала автокефалію Американській православній церкві, і от уже 52 роки її ніхто не визнає. По-друге, одному народові не можуть бути надані два томоси. <…> Єпископам, які десятиліттями поширювали в Україні ідеологію «руского міра», сьогодні морально важко перейти до ПЦУ. Має бути ініціатива знизу. Вірні мають самоорганізовуватись і разом зі своїми священниками переходити до ПЦУ. Іншого канонічного шляху не існує. <…> Якби монастирі [Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська лаври] поклали початок, це дало би великий поштовх для інших громад та інституцій».
Ігор Козловський, кандидат історичних наук,
cтарший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України:
«Усі ідеологеми, навіть міфологеми «руского міра», фактично, не описують того, що відбувається в головах пересічних росіян і «орків», які зараз знищують релігійні, культові споруди й українство як таке. Реальні люди так званого «глубінного народа» насправді не користуються «скрєпами». Під час полону [в окупованому Донецьку у 2016–2017 роках] я мав досвід спілкування з рашистами – запитував у них, що таке «рускій мір». Вони не мають жодного уявлення про це. <…> «Рускій мір» – це ідеологія, яка, радше, виправдовує, аніж описує щось. Вона – реваншистська. А будь-яка реваншистська ідеологія дає карт-бланш на знищення всіх, хто не схожий [на її носіїв] або має у своїй голові абсолютно інакшу реальність. У російській картині світу не існує України. А якщо з’являється щось українське – для них це виклик, що спонукає їх до руйнування. <…> Це навіть не ідеологія, а психопатологія. Не ідеологічна проблема, а медична, медико-психологічна. <…>
З релігієзнавчого погляду, московський патріархат насправді вже давно не Церква у класичному розумінні цього слова. Це – структура державного апарату, ідеологічної машини. Тільки в рясах. Їхнє завдання – не підготувати людину до гідного життя, щоби вона усвідомлювала свою відповідальність і керувалася християнськими чеснотами, базою яких є любов, а не ненависть. Головним для них є обстоювання імперського бачення світу і виправдовування імперських захоплень і знищення чужих територій. Церква тут є інструментом впливу на свідомість людей, особливо тих, які вважають себе віруючими і довіряють священникам, Церкві, не досліджуючи природи й історії цієї Церкви, не розуміючи, що вона є інструментом політики іншої держави. Ще з 2000-х років я спостерігав, як на Донеччині та й в Україні загалом ця інша держава використовувала Церкву, щоб окупувати свідомість людей. Бо спочатку окупується свідомість, а вже потім – території. На це витрачалися величезні гроші. Саме через культуру, Церкву, ЗМІ змінювали, викривляли свідомість людей, і далі цими людьми вже можна було керувати. <…>
Сама Церква [УПЦ (МП), або РПЦ в Україні] не є монолітом. Є пересічні віряни, які навіть до кінця не усвідомлюють ролі й місця цієї Церкви в історії та житті України. Є священники, які зараз зайняли проукраїнську позицію. Але дуже багато й ієрархів, священників, які займають помірковану (як вони вважають) позицію або вступають у колаборацію з окупантами. <…> Настоятель Свято-Успенської Святогірської лаври формувався як російський громадянин. Він постійно відстоював зв’язки з Росією, він – росіянин за своїм внутрішнім розумінням і баченням. Тому для нього сказати, що це Росія бомбила [окупанти обстріляли монастир у ніч проти 13 березня 2022 року], – це як для самурая зробити харакірі. Для його свідомості це шок. Вони там так чи інакше продовжують плекати надію, що зв’язки з Москвою не будуть розірвані.
Тому ця проблема з московським патріархатом [в Україні], зрозуміло, має бути вирішена. Її вже зараз «ногами» вирішують самі віряни, переходячи до ПЦУ. Вже є заяви про непоминання патріарха Кіріла [Гундяєва] в молитвах. Це дуже важливі сигнали – і для самої Церкви, і для українського суспільства.
Ми маємо діяти чітко за чинним українським законодавством і показувати приклад як європейська правова держава. По-перше, згідно з Конституцією України й Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», зняти ту чи іншу парафію з реєстрації можна лише за рішенням суду. В Україні діє понад 12 тисяч релігійних організацій [УПЦ (МП)] – монастирів, парафій, братств, центрів. Ми не можемо зараз узяти й заборонити таку велику кількість релігійних спільнот. По-друге, українське законодавство доволі ліберальне: релігійна організація може діяти навіть без реєстрації. Ми повинні розуміти, що зараз іде війна, а рішучі дії та заклики до заборони ризикують посіяти розбрат серед українських громадян перед викликом російської агресії. Тут треба бути доволі обережними й виваженими. Водночас необхідно досліджувати кожен випадок, коли священник чи активний мирянин вступають у колаборацію з окупантами. Або ж, навпаки, стають патріотами. Це потрібно знати, вивчати і далі вже ухвалювати відповідні рішення».