 Амвросій Бучма у двосерійній картині “Тарас Шевченко” (1926) кінорежисера Петра Чардиніна. |
Літературознавиця, наукова співробітниця Відділу української літератури ХХ сторіччя Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України кандидатка філологічних наук ЯринаЦимбал розповіла: Перейменування вулиць, зокрема в Києві, вкотре оприявнило, яка вибіркова наша пам’ять. Нам хочеться, щоб вона була гладенька і бажано весела, як сказав поет Ігор Римарук. Прагнучи стерти з карти столиці маркери ворожої культури, запопадливі невігласи перестаралися. До переліку вулиць, які пропонується перейменувати, потрапили проспект Миколи Бажана, вулиці Амвросія Бучми, Павла Тичини, Леоніда Первомайського, Миколи Трублаїні, Івана Неходи. І знову постало питання, що нам робити з радянським минулим. Ба навіть не з усім минулим, а з нашими 1920-ми. Адже запал перейменування не зачепив ні вулицю Олеся Гончара, лауреата Сталінської премії, Героя Соціалістичної Праці і багатолітнього члена ЦК КПУ, ні вулицю Леоніда Бикова, народного артиста УРСР і заслуженого РСФСР».
Учена підсумувала: ««Наші 20-ті» вивели українське мистецтво й українську літературу на світовий рівень. Ми повинні не відмовлятися від них, а пишатися ними і розповідати про них світові. Ба більше, берегти їх від ворожих зазіхань. Наша пам’ять нерівна і часто невесела. А проте вона у нас є і ніхто її не вб’є, не знищить, не розстріляє, якщо тільки ми самі цього не зробимо. Пам’ятаймо, щоб ніколи знову».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією платформи «LB.ua»