Змагання з риття й прикрашання могил, обмін цвинтарною землею, зверненість у минуле є явищами одного порядку, породженими поклонінням смерті й мерцям, що здавна й досі культивуються в російському суспільстві та російській державній пропаганді, – вважає доктор технічних наук Юрій Костюченко, експерт з питань безпеки й ризиків, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України. Про особливості цієї квазіідеології, спорідненої з дорелігійними віруваннями, вчений розповів в ефірі програми «Хроніки інформаційної війни» на телеканалі «Еспресо.TV».
 Автор карикатури – Олег Смаль (джерело: https://www.facebook.com/olegsmalart) |
«Ми звикли вважати, що час ідеологій минув і їх замінили великі наративи, які певним чином формують ідентичності й визначають мотивацію великих груп людей. Справді, «рускій мір» важко назвати ідеологією – це квазіідеологія з багатьма складовими, котра «вмикає» дуже специфічні чинники й поведінкові рушії. Однак визначити його доволі складно, – говорить учений. – Наш колега – соціальний психолог Віктор Пушкар у своїй нещодавній статті вказав на те, що ця квазіідеологія «руского міра» взагалі має ознаки мілітарного культу, який легітимізує насильство, право сильного, дуже специфічне російське бачення суверенітету як фактично самодурства. Це дуже добре сприймається колективістською спільнотою, якою, за великим рахунком, і є російське суспільство.
Але якого штибу цей тоталітарний культ? На нашу думку, його можна визначити як хтонічний некрокульт дуже специфічного типу. Хтонічними називають релігійні культи, пов’язані з божествами землі, підземного світу, потойбіччя – сакральними істотами (нерідко їх уявляють як агресивних тварин або навіть зооантропоморфних чудовиськ), які асоціюються з померлими. Земля, відповідно до таких вірувань, є страшною, непередбачуваною стихією. Звідси походить культ предків, а також культ родючості. Усе це в давнину слугувало підосновою для релігійних систем, що виникали пізніше. Скажімо, саме на первинних хтонічних культах базувалася давньогрецька релігійна система.
Тобто сучасний російський хтонічний некрокульт – це, по суті, навіть не релігійна, а дорелігійна система. В його центрі – сакралізація мертвих: справжніх або символічних предків. Цей культ має чимало ритуалістичних проявів. Наприклад, нещодавно в Росії повідомили про обмін капсулами з могильною землею між Санкт-Петербургом (Піскарьовське кладовище) і Волгоградом (Мамаїв курган), таке собі «могильне побратимство» міст. Таке встановлення містичного зв’язку з сакральними мерцями задля отримання допомоги з потойбічного світу є класичною ознакою некрокультів. На подібних елементах ґрунтується російська пропаганда. Наприклад, святкування «Дня Перемоги» в РФ є абсолютно релігійним ритуалом, а насильство, страждання, смерть культивуються як успішна соціальна норма: перемога вимірюється кількістю трупів і руйнувань; хто більше страждає, той перемагає. Бо в таких хтонічних некрокультах важлива самооб’єктивованість.
Навіщо потрібна нав’язлива ритуалістика? Пропаганда живиться сакралізацією саме жертв (трупів), покликаною обґрунтувати насильство як соціальну норму. Там ходять із «дідами на палицях» [маються на увазі акції «бєзсмєртний полк». – тут і далі примітки пресслужби НАН України], обґрунтовуючи своє право на насильство, право на війну, але війну не минулу, а майбутню. А війна потрібна для того, щоби знову гинули люди, і ці жертви – як чергові «безсмертні полки» – знову сакралізуватимуться й використовуватимуться в ритуалах і на парадах. Ось як це працює.
Символами ж у некрокультах зазвичай слугують так звані зберігачі гніву та фрустрації. Росія зробила таким символом скульптури типу «родіна-мать» («батьківщина-матір»), а віднедавна – ще й українську «бабцю з прапором» [ідеться про мешканку Харківщини Анну Іванову, яка у березні переплутала українських військових з російськими і вийшла зустрічати їх із прапором колишнього СРСР].
Те, що смерть і страждання вважаються в Росії абсолютними цінностями, пояснює, чому окупанти вбивають українців просто тому, що вони українці, і планували масово нас депортувати. Кремль через своїх пропагандистів відкрито заявляє, що його кінцевою метою є «остаточне вирішення українського питання», тобто знищення України як такої, її історії, культури, самої української ідентичності. Інструменти досягнення цієї мети добираються відповідні – терор, геноцид, масові репресії, зокрема масові депортації. У межах цієї божевільної, людожерської логіки терористична стратегія геноциду є абсолютно раціональною.
На жаль, у російській політичній царині хтонічний некрокульт визначає практику ухвалення колективних рішень. Слід розуміти, що її основою є комунікативна, цивільна й соціальна специфіка всього суспільства. Іншими словами – специфічний устрій російських спільнот, колективних уявлень про свої та чужі права й свободи, а також притаманні людям патерни (зразки) поведінки. Аби змінити сприйняття, потрібно змінювати соціальні структури, соціальні комунікації всього російського суспільства. Щось подібне намагалася робити радянська влада, коли проголошувала курс на створення «нової соціальної сутності» – так званої «радянської людини». Це реалізувалося саме шляхом ламання традиційних соціальних структур і соціальних комунікацій, але зрештою призвело до катастрофи радянського суспільства і політичного колапсу СРСР.
Імовірно, щоб позбутися мороку «руского міра», доведеться утворити нові соціальні структури, що базуватимуться на більш усталених ідентичностях, зокрема національних. Прямо кажучи, лише розпад сучасної Російської Федерації на окремі держави (скажімо, за етнокультурним принципом або, в крайньому разі, на основі регіональних ідентичностей) позбавить росіян від імперського сприйняття. Інші шляхи навряд чи будуть ефективні».