У травні 2022 року в мистецько-освітньому центрі Української асоціації «Єдність» (Будапешт, Угорщина) науковий співробітник Українського етнологічного центру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України кандидат історичних наук Марина Олійник прочитала мінілекцію «Вишиванка – краса, що захищає ідентичність», а в Угорському будинку музики, що теж у Будапешті, виступила з теми: «Зберегли вишиванку – збережемо й Україну». Учена розповіла українським та угорським слухачам, як українська вишивана сорочка вийшла за межі народного побуту і стала одним із українських національних символів.
 Кандидат історичних наук Марина Олійник (тримає білі вишиванки на плічках) під час лекції в Угорському будинку музики (Будапешт, 22 травня 2022 року). Авторка фото – Світлана Перець (джерело: facebook.com/svitlana.momot) |
 Марина Олійник читає лекцію в Угорському будинку музики (фото люб’язно надала Марина Олійник) |
 Слухачі лекції в Угорському будинку музики (фото люб’язно надала Марина Олійник) |
 Марина Олійник на заході в мистецько-освітньому центрі Української асоціації «Єдність» (фото люб’язно надала Марина Олійник) |
«Українське традиційне вбрання є символом окремішності, самобутності української нації. Ця традиція сформувалась у сільському побуті й через народну культуру почала виражати національну ідентичність українців, – говорить учена. – Коли 2006 року започатковували Всесвітній день вишиванки, в суспільстві тривала дискусія, чи доречно вживати слово «вишиванка» замість словосполучення «вишита сорочка». Особисто я підтримую думку, що термін, який складається з одного слова, значно зручніше вживати, а також транслітерувати при перекладі іншими мовами. Йому легше стати впізнаваним.
Чи давно слово «вишиванка» увійшло в український лексикон? Етнографічні пошуки і фольклорні джерела свідчать, що воно не зустрічається в народній культурі, та все ж побутує в Україні доволі давно. Перші писемні згадки слова «вишиванка» мені вдалося знайти у приватному листуванні родини Косачів [до якої, зокрема належить видатна українська письменниця Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Косач). – тут і далі примітки пресслужби НАН України] – на позначення вишивки як такої, а не одягу з вишитими візерунками. А от у «Словнику української мови» («Словарь малорусского наречия») Олександра Афанасьєва-Чужбинського, виданому 1855 року, слово «вишивка» подано у двох значеннях: перше – вишиття на виробах (рушниках, скатертинах, фіранках тощо); друге – жіноча вишита сорочка. Отже, термін «вишиванка» сміливо можна вживати.
А коли він набув сучасного значення і ввійшов у масовий вжиток? Це сталось уже в другій половині ХХ століття. Захищаючи Україну на фронтах Другої світової війни, Андрій Малишко написав вірша «Я сорочку знайду вишиванку», він був опублікований згодом в його поетичній збірці «Чотири літа». Цю літературну тему підхопили й далі розвивали інші письменники. Миколі Сомові належать слова, що стали піснею «Вишиванка» і дали назву однойменній збірці його творів. Дуже популярною стала пісня «Ой, чорна я си, чорна…» з рядком «Іванко, та й Іванко, сорочка вишиванка…» Тобто з легкої руки українських поетів і музикантів слово «вишиванка» поширилося у значенні саме одягу.
На візуальний образ Середньої Наддніпрянщини найбільше вплинув Тарас Шевченко. Відомий ідеолог українства, підприємець, меценат і громадський діяч Євген Чикаленко ще на початку ХХ століття помітив, що народний образ, виражений в одязі, дуже важливий для Тараса Григоровича. Це видно, зокрема, зі світлини, на якій він зображений разом зі своїми товаришами, а також з автопортрету, котрий фактично став іконою як для сільських хат, так і для кабінетів інтелігенції. Шевченко органічно поєднав європейське вбрання з національним. Самої цієї епатажної заявки, звісно, було б недостатньо, без Шевченкових інтелектуальних здобутків – малярської та поетичної творчості. До речі, в Києві зберігається вишиванка Тараса Григоровича. Її пошила й оздобила делікатним візерунком на комірці митцева сестра Ярина.
 Ліворуч: Тарас Шевченко серед приятелів (1859). У центрі: Тарас Шевченко – Автопортрет (1860). Праворуч: Тарас Шевченко (фотограф Деньєр, 1859). Джерело: ethnography.org.ua |
 Два образи українок у національному одязі. Ліворуч: «Катерина» Тараса Шевченка (1842). Джерело: uk.wikipedia.org. Праворуч: ««Красавіца» терпіти не буде!» (2022) Костянтина Качановського. Джерело: @konstantin_kachanovsky/Instagram |
Концептуалізували вираження української ідентичності через вбрання так звані хлопомани. Цей рух виник у 1860-х роках, коли студенти Київського університету почали масово одягати просте селянське вбрання замість тужурок і мундирів, що було, фактично, символічною посвятою в українство, й «іти в народ», вивчати його культуру, роблячи етнографічні записи з перших вуст. Цей рух активно розвивався, до нього долучилося чимало майбутніх визначних українських культурних діячів – Микола Лисенко, Володимир Антонович, Павло Житецький, Михайло Старицький та інші.
Але чи завжди було безпечно одягатися в українське національне вбрання, зокрема вишиванки? Річ у тім, що в ХІХ столітті зовнішній образ людини великою мірою визначався її соціальним статусом. Представники різних соціальних прошарків мали вдягатися так, як приписував їм закон. Зокрема, дворянам належало вбиратися по-європейськи, а сільське вбрання було звичним для простолюду. І формально використання аристократією українського сільського вбрання могло наражатися на різні обмеження й репресивні заходи. Скажімо, в Умані за часів Російської імперії дворянина Амоса Свидницького затримали за «носіння хлопоманського костюма», а саме – «полотняної сорочки з малоросійською вишивкою». 1862 року Павла Чубинського заслали до Архангельської губернії за українську діяльність, бо він навідував могилу Тараса Шевченка і носив українське національне вбрання. Цікаво, що того ж року Чубинський написав слова, відомі тепер як Державний Гімн України. 1896 року Сергія Єфремова відрахували з Київської духовної семінарії «за неблагонадійність», про що він писав у своїх щоденниках, згадуючи зокрема, і носіння української сорочки. Вже за часів Незалежності, 2016 року, Міжнародна федерація шашок (IDF) на три роки дискваліфікувала українського гросмейстера Юрія Анікеєва «за порушення етичного кодексу цієї організації» (фактично – за неприховану громадянську позицію та виступи у вишиванці) [2018 року Міжнародний спортивний суд у Лозанні скасував цю дискваліфікацію і зобов’язав IDF виплатити Анікеєву 5 тисяч швейцарських франків і покрити судові витрати].
 Юрій Анікеєв під час гри (джерело: wz.lviv.ua) |
Які сенси українська інтелігенція передавала через національне вбрання? На це питання найкраще відповідає Опанас Сластіон, який писав, що вони з товаришами, перебуваючи у Петербурзі, по змозі, намагались одягати традиційне народне вбрання саме як маркер української ідентичності: «Мартинович, небіжчик Васильківський та й я – були стрижені в кружок і по можливості носили українську одежу, – правда, се були традиції часів давніших, т. зв. тоді «хохломанства», та нам се було байдуже, бо головна мета – аби «вони» знали, що «ми» існуємо й будемо існувати».
Які ж особливості мав український образ панянок? Жінки, на відміну від чоловіків, на перше місце ставили візуальну, естетичну складову. У другій половині ХІХ століття українські аристократки починають вбиратися в українські національні строї, припасовуючи їх до тогочасної європейської моди, а український костюм з’являється у петербурзьких модних журналах. Словом, український візуальний образ проникав навіть у найконсервативніші середовища Російської імперії.
 На фото – Ольга Косач (у дівоцтві – Драгоманова; письменницький псевдонім – Олена Пчілка; 1867 рік),вбрана в сорочку, вишиту білим по білому (такий візерунок характерний для Полтавщини, звідки вона походить, а саме – з Гадяча), з пишними рукавами, і в керсетці, приталеній на французький штиб (у народі ця деталь костюма була вільною, щоби жінка могла вдягати її в різні періоди свого життя, зокрема приховуючи вагітність). Український образ доповнюється модними на той час у Європі пишними криноліновими спідницями, але зберігає консервативні нотки: на голові ще не заміжньої Ольги Петрівни – віночок як символ дівоцтва. Джерело світлини: ethnography.org.ua |
 На фото – письменниця Ганна Барвінок у заміжжі за Пантелеймоном Кулішем. Очіпок на її голові свідчить про її статус молодиці, заміжньої жінки. Джерело світлини: de.wikipedia.org |
 Родина Алчевських.Чоловіки віддають перевагу прямому цитуванню народного вбрання, без змін. Жінки ж намагаються його модернізувати й поєднати з тогочасною французькою модою. Цікаво, що Христина Данилівна Алчевська (друга зліва) вбрана у характерну для Слобожанщини керсетку з фестонами (фігурною оздобою). Джерело світлини: dnpb.gov.ua |
На початку ХХ століття українське вбрання й український образ загалом увійшли до модної індустрії, котра тільки-тільки зароджувалася на теренах України. 1906 року було організовано Київське кустарне товариство, раніше з’явився кустарний склад при земському музеї у Полтаві. Київ і Полтава стали двома головними осередками координації виготовлення одягу з використанням традиційного українського шитва. 1912 року виходить друком каталог, за яким уже можна було замовити як традиційне українське вбрання, так і тогочасний модний одяг (матіне, гестки, сукні) з оздобою в українському стилі. У сучасній модній індустрії, яка дуже потужно розвивається, український стиль уже став брендом.
Попри яскравість нового життя українського традиційного вбрання в його жіночій версії, побутує хибна думка, ніби український стиль у соціальному житті адаптував і впровадив Іван Франко, поєднуючи вишивану сорочку з європейським костюмом. Це пов’язано з тим, що в радянські часи популяризація українських візуальних образів була вкрай обмеженою, але Франкові пропаганда дозволяла фігурувати в національному одязі як «творцеві революції». Насправді ж першим – іще 1864 року – такої манери вдягатися дотримувався Марко Кропивницький, хоч і не став її символом. Річ у тім, що мистецьке життя відігравало важливу роль у підтриманні українського стилю, зокрема візуального, – у національному вбранні на вистави приходили не лише актори, а й чимало глядачів. Людмила Старицька-Черняхівська по відвіданні вистав трупи Марка Кропивницького з Марією Заньковецькою в головних ролях писала, що «вишивана сорочка та голосна українська мова у театрі були тією глиною, якою муляр стуляє одну до одної цеглини», вибудовуючи українську культуру. До речі, від 1917 року і селяни, й інтелігенція вдягали українське вбрання на мітинги за Незалежну Україну, для частини це було вираженням свідомої позиції. Те саме відбувається і зараз у різних країнах світу, де українці з усіма небайдужими людьми виходять на вулиці, аби заявити про підтримку України й українського народу у боротьбі проти російської агресії.
 Кандидат історичних наук Марина Олійник (ліворуч) на політичній акції на підтримку України (Будапешт, 11 квітня 2022 року). Джерело: facebook.com/profile.php?id=100008579283989 |
У контексті цієї теми безперечно знаковою військовою фігурою став ерцгерцог Вільгельм фон Ґабсбурґ, який 1914 року був полковником Українських Січових Стрільців. Його зацікавлення Україною почалося з подарованої вишитої сорочки. Звідси й відоміше, ніж справжнє ім’я, псевдо – Василь Вишиваний. Українське вбрання було в пошані у солдатів Української Народної Республіки. Ця традиція продовжується – мене особливо вразила історія, розказана госпітальєром [«Госпітальєри» – український волонтерський медичний батальйон, створений 2014 року; допомагає українським військовим] 2021 року: щоб урятувати життя одного пораненого юнака, треба було розірвати на ньому вишиванку, але він попросив цього не робити, бо сорочку йому вишила мати. На щастя, хлопець вижив».
 Воєнна орнаментика. Автор орнаментів – Андрій Єрмоленко (джерело: facebook.com/andrey.ermolenko) |
Усім, хто цікавиться українським вбранням і хоче знати більше, вчена порекомендувала два наукові видання, електронні версії яких доступні на сайті Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України:
P.S. Далі – світлини з відомими людьми на цьогорічний День вишиванки (19 травня 2022 року), який збігся із Днем Європи.
 Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн (джерело: facebook.com/EuropeanCommission) |
 Президентка Європейського Парламенту Роберта Мецола (джерело: twitter.com/EP_President) |
 Литовський президент Ґітанас Науседа і перша леді Литви Діана Науседа (джерело: facebook.com/nausedagitanas) |
 Президент України Володимир Зеленський (джерело: instagram.com/zelenskiy_official) |
 Перша леді України Олена Зеленська (джерело: facebook.com/olenazelenska.official) |