Чому Захід так повільно переозброює українську армію для боротьби з російськими загарбниками? Чи справді з’явилась антипутінська коаліція? Як переламати перебіг нинішньої російсько-української війни на користь України? До яких наслідків призводить загравання з агресором і чи можна вже зараз стверджувати, що історія Другої світової війни повторюється? Про це у своїй черговій статті для інтернет-видання «Лівий берег» пишуть перший віцепрезидент НАН України академік Володимир Горбулін і директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
 Колаж: Max Butterworth / NBC News (nbcnews.com) |
«За великим рахунком, з 27 лютого 2022 року Путін, який тоді розпочав відвертий ядерний шантаж, підлягає щонайменше нейтралізації та усуненню від влади як глобальна загроза існуванню людства. Світ у вигляді потужного об’єднання з п’яти десятків країн, здається, розпочав боротьбу із ним, але спільної волі все ще не вистачає для видалення смертельно небезпечної пухлини з тіла планети. Скальпелем стала Україна, але його гострота все ще бажає бути кращою…
Правда у тому, що без потужної, адекватної допомоги партнерів Україна не зможе перемогти у цій війні. Це і аксіома, і вихідні данні у нинішньому рівнянні війни із багатьма невідомими. Х та Y рівняння – це допомога озброєнням України та реалізація справді жорсткої санкційної політики. Останнє, до речі, передбачає потужний міжнародний контроль».
«Перебіг подій свідчить, що «колективний Захід» просто не наважився надати Україні можливості відправити злочинний режим Путіна вслід за його кораблем. Як тільки РФ починає втрачати військовий потенціал, західні партнери майже синхронно припиняють постачання зброї. Втрати України – вояків на фронті, закатованих та загиблих під час ракетних і авіаційних атак цивільних, тим більше територій, – ніхто на Заході не збирається враховувати. Й інколи здається, що територія самої України (бо переносити війну на територію Росії партнери наполегливо не радять) перетворилася на справді гігантську живу лабораторію, де відбувається цинічне дослідження людських можливостей.
Звісно, всі ми, українці, маємо бути вдячними західним партнерам за те, що вони рятують суверенну й незалежну частину України. Але за фактом, вони рятують Україну рівно настільки, наскільки рятують НАТО та ЄС від путінської чуми».
«Путіна… нинішнє становище речей цілком влаштовує. Західний світ як глобальний опонент, дозволяє йому просуватися вглиб України, навіть, обходитися без потреби оголошення загальної мобілізації. Захід дозволяє заробляти на нафті й газу майже мільярд доларів щодня (за 100 днів війни РФ заробила 93 млрд євро); красти в Україні зерно та блокувати порти, щоб розповсюдити голод на помітну частину планети; обходити санкції та укладати через цивільні підприємства контракти для поповнення комплектуючими свої озброєння та навіть масово скуповувати через підставні фірми супутникові знімки. Захід вагається – судити Путіна чи зателефонувати йому, і це подобається кривавому диктатору. Ядерний шантаж діє, якщо в Європі побоюються його дратувати.
Тим більше, що є й країни, що цілком свідомо бажають Путіну швидкої перемоги. <...>
Найкращі партнери України – США та Велика Британія – щиро бажають Україні перемоги. Є й низка інших, які просто не бажають Путіну перемогти. Це, як вже відомо, різні речі».
«Можливо, просто мало хто й на Заході усвідомлював, що класична війна третього покоління, тобто, така ж, як і Друга світова, якщо ведеться в ХХІ столітті, має вже інший вигляд. І інший вимір. Надавати Києву зброю нового покоління Захід поки не поспішає. І це є проявом інфантильної політики Заходу щодо України та російської загрози.
Вважати, що днями на панораму нинішньої війни буде наведено різкість, було б наївно. Бо момент усвідомлення, що саме така російсько-українська війна влаштовує усіх, вже відбувся. Справді, війна може тривати роками – принаймні до раптової смерті Путіна чи його зміщення в РФ. Захід боїться застосування ядерної зброї, і тому шантаж продовжуватиметься. Захід боїться розпаду Росії, та наслідків цього процесу, отже балансування Путіна буде підживлюватися Заходом і надалі. Слід констатувати: антипутінської коаліції поки що немає. Хоча вона може і має з’явитися».
«Україна… програла у часі, при цьому двічі. Перший раз, коли в 2014-2021 роках не кинула усі зусилля на потужне переозброєння. Вдруге, коли її партнери протягом місяців війни у 2022 році здійснювали це переозброєння занадто повільно та обирали, скажімо так, «дзеркальну» російським номенклатуру озброєнь.
Найважливішим фактором майбутнього військового успіху України має стати інший підхід переозброєння – надання силам оборони держави зброї, що на покоління перевершує російську. Від Європи (окрім Британії) цього очікувати не варто, принаймні найближчим часом. Розпочати цей процес здатні лише США».
«...передова зброя, помножена на стійкість і витримку українських захисників, може завершити справу. Українці беруться «попрацювати» за усіх. Але для цього Захід має повністю довіряти Україні та щиро усвідомити необхідність ліквідації злочинного режиму Путіна.
Історія повторюється. Будемо відверті: світ сьогодні має перспективи випестування нового Гітлера ХХІ століття – у вигляді «Путіна зі збереженим обличчям». Якщо чесно, то це вже практично сталося, просто Україна тримає на собі увесь тягар імовірної світової війни.
Загравання із Путіним – це шлях до нової війни, але ще більш масштабної й кривавої. Невизнання світом Путіна як міжнародного злочинця, а РФ як країну-спонсорку тероризму, призведе до ще більш масових вбивств, вже на території Європи. А найбільш мотиваційним фактором для кремлівського злодія могло стати захоплення України. Саме це мають усвідомити в усіх західних столицях».
На обкладинці – фото муралу у Ґданську (Польща). Джерело: rmf24.pl