Чи готові ключові гравці міжнародної арени створювати нову систему міжнародної безпеки? Чи готова українська армія переламати хід війни на свою користь? Чи готові міжнародні партнери України надати їй для цього достатню кількість озброєнь і що може спонукати їх діяти активніше? Про це перший віцепрезидент НАН України академік Володимир Горбулін і директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак розмірковують у своїй черговій статті для інтернет-видання «Лівий берег».
 Фото: командування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України |
«…очевидно, що самотужки впоратися з Кремлем в України не вистачить спроможностей – потрібна спільна активність партнерів та справжнє оформлення антипутінської коаліції. Однак сили оборони, використовуючи потужну західну зброю, почали завдавати угрупованням загарбників відчутних ударів та вогневих уражень. Почастішали випадки ліквідації командирів російської армії, а високоточні удари по логістичних центрах, командних пунктах та скупченню техніки знову набули системного характеру.
Разом з тим, багато чого не тільки на цій війні, а й в усьому сучасному світі, відбувається із надзвичайною взаємною пов’язаністю та має неочікувані наслідки для переважної більшості країн планети. Система міжнародної безпеки виявилася остаточно зруйнованою, а для утворення на її уламках нової не вистачає консенсусу ключових гравців міжнародної арени. <…>
Не виключено, що москва наважиться на створення масштабних планетарних катастроф із застосуванням ядерної зброї або ураження ядерних об’єктів. Це мало б об’єднати зусилля світу, щоб зупинити кремлівського диктатора та ліквідувати його режим. А також – забезпечити належний рівень ППО-ПРО стратегічних об’єктів інфраструктури України. Чи зможе це зробити «колективний Захід», поки сказати важко. <…>
Але з’являється усе більше ознак, що саме до кінця літа може відбутися глобальний перелом у цій війні».
«…саме розвиток [українського] військового успіху може стимулювати реальне створення антипутінської коаліції та й, зокрема, «вирівняти» позиції ключових країн «старої Європи», які так прагнуть «зберегти обличчя» путіну, хоч воно вже давно має риси демона.
З іншого боку, постійно з’являються події, що цілком можуть негативно вплинути на хід війни. Хоча філігранне високоточне ураження Збройними Силами України протягом двох останніх тижнів близько 30-ти об’єктів рф на окупованих територіях цілком можна інтерпретувати як передвісник майбутнього контрнаступу. Та й рух опору на окупованих територіях став більш помітним – як у справі знищення логістичних об’єктів, так і у здійсненні помсти зрадникам. Не кажучи вже про приголомшливу спецоперацію ГУР Міноборони щодо звільнення українців із російської катівні на Херсонщині. <…>
Показово, що й з успіхами України на полі бою зростає кількість західних апологетів збільшення військової допомоги».
«Продовжують активно діяти в Україні і агентурні мережі рф – на жаль, масштабність дій російських спецслужб свого часу зробила свою справу. У цій площині також потрібні рішення «військового часу» – від подальшого посилення контррозвідувального режиму (суспільство до цього готове набагато краще, ніж перед масштабним вторгненням) до жорстких термінів ув’язнення. Свого часу Україна із великою натугою позбулася пацифізму, тепер черга за тим, щоб проросійську налаштованість сприймати не як «просто інший світогляд», а як появу ворога у поле зору. З відповідним відношенням до ворога. Така вимога часу…»
«Як видно неозброєним оком, ставки російсько-української війни постійно зростають. Світ виявився розділеним, хоч поки що у стані опонентів йдеться лише про економічну підтримку рф, надання московському режиму зброї та комплектуючих до військової техніки. У таборі «Рамштайну» поки немає остаточного спільного рішення щодо путіна. Захисники України вже за крок від перелому у війні, однак цей перелом не може відбутися без повної та беззастережної підтримки усіх, без виключення, партнерів. Війна на виснаження продовжується».