Про те, як Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України живе і працює під час війни, а також про успіхи й проблеми сучасної української генетичної інженерії розповів в інтерв’ю «Світу» – всеукраїнській газеті для науковців та освітян – директор цієї академічної наукової установи академік Микола Кучук.
 Академік Микола Кучук |
«Боротьба з ГМО – приклад того, як надуманий і безпричинний переляк може опанувати масами. Було дуже просто боротися з якимось ГМО (і лякати!), бо ніхто не знав до пуття, що це таке. <...> ...всі побоювання щодо ГМО – даремні. Я глибоко переконаний, що людство не зможе рухатися далі без нових сортів і технологій! <...> На жаль, в Україні все ще діє Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», ухвалений у 2007 році. Норми цього документу давно застаріли! Він ніби й не забороняє реєструвати й використовувати генномодифіковані сорти, але шлях реєстрації настільки довгий, що за 15 років не було отримано жодного дозволу на використання генномодифікованих сортів. А от нелегально генномодифіковані сорти невідомого походження використовують, просто не афішують. Це потрібно змінювати. У нас є власні, створені саме для наших територій генномодифіковані сорти, які можуть давати хороший врожай і приносити прибуток».
«Тисячі гектарів посівних площ у цьому році не засіяно, і кожен фермер знає, що за рік вони заростуть бур’янами. Без обробки гербіцидами тотальної дії повернути ці поля в сівообіг буде складно. І саме наші розробки можуть допомогти розв’язати цю проблему.
Наприклад, в інституті створено озимий ріпак «Brassica napus L», стійкий до гербіциду гліфосату. Також ми провели опосередковану генетичну трансформацію кукурудзи та пшениці та отримали рослини, стійкі до гербіцидів. Якщо говорити просто: то на полі, де застосують гербіцид, бур’яни загинуть, а ці сільськогосподарські культури – ні.
Впровадити ці розробки у виробництво і отримати прибуток заважають норми закону, про який я вже говорив. Потрібно нарешті визнати, що його норми застаріли й створити просту реєструючу систему».
«Серйозною проблемою для інституту є те, що багато молодих та перспективних дослідниць виїхали за кордон (це молоді жінки, які вивезли дітей у безпечне місце). На сьогодні вони залишаються у нашому штаті, але працюють все ж за кордоном. Усі вони знайшли проєкти чи гранти в закордонних наукових установах. Звісно, ми з ними співпрацюємо, виконуємо спільні дослідження, перевіряємо дані та обмінюємося досвідом. Дуже сподіваємося, що вони повернуться. На жаль, багато вчених мого покоління виїхали ще десятиліття тому, і я не хотів би, щоб наукова молодь, яку ми з такими зусиллями виростили, вчергове виїхала назавжди».