«Конституційна реформа 2004 року не була завершена, але поклала початок багатьом іншим процесам, які, на мою думку, досі мають не надто позитивні наслідки. Крім того, 2010 року стався серйозний відкат, що розхитав наше суспільство. Й останніми роками ми, скажімо так, ходимо між трьох сосен, не можемо остаточно визначитися, і це недобре. Узагалі-то часта зміна Конституції для такої великої держави, як Україна, – дуже погана річ. У багатьох великих європейських (і не лише) державах конституції (або документи, що мають статус конституції) живуть понад двісті років. Так, ухвалюються поправки, але основний документ лишається незмінним. Бо він не може відповідати інтересам лише певних політичних кіл, політичних еліт чи політичного класу. У таких державах спостерігається політична стабільність, повноцінна (чи більш-менш повноцінна) робота політичних інститутів. Тобто там суспільство і влада знаходять розумний компроміс, їхні інтереси збалансовані й гармонійно поєднуються.
Наш невеликий Інститут не може одноосібно створити нову Конституцію України. Це дуже серйозний документ. Але ми брали участь у роботі комісій із підготовки проєктів Конституції, відтоді збереглося чимало наших напрацювань за цим напрямом. Через ті чи інші обставини не всі вони реалізовані. До складу цих робочих груп входили не лише наукові співробітники інститутів НАН України, а й незалежні експерти і політики. Це давало змогу отримувати консолідовану думку. Покладена на ноти науковцями, вона може гарантувати непоганий успіх, адже науковці (або принаймні більшість із них) все-таки більш-менш зважено ставляться до пропозицій, які вносять. А головне – на них не тисне політичний інтерес, позиція політичних лідерів, політична кон’юнктура загалом. Це люди, які знають, чим живе сьогоднішня політична система України, які інтереси мають регіональні еліти. Останнє питання ми вивчали окремо і схиляємося до думки, що відсутність спільної мови між центральною владою і регіональними політичними елітами загрожує конфліктом і навіть внутрішньою політичною війною, тому їхні (регіональних еліт) запити мають отримувати відгук, їх слід враховувати при ухваленні рішень у київських кабінетах.
Загалом же, намагаємося не вживати слово «Конституція» намарне. На неї списується багато доброго і поганого, але Конституція ні в чому не винна. І вона не вирішить усіх наших проблем. Це ж поширена українська практика – ухвалювати хороші закони, але не дотримуватись їх. Реалізувати все через Конституцію доволі довго, а нинішній час стрімкий і потребує швидких рішень. Тож певну позицію, що відповідає вимогам часу, варто втілювати в окремих законах», – розповів член-кореспондент НАН України Олег Рафальський в інтерв’ю програмі «Про науку. Компетентно» для YouTube-каналу Національної академії наук України.