Чому розвиток подій на фронті російсько-української війни загальмувався? Яку стратегію протистояння росії, найімовірніше, обрав колективний Захід і як це може позначитися на часових межах української перемоги над ворогом? Чого очікувати найближчим часом і чому слід діяти швидко? Про це у своїй черговій статті для інтернет-видання «Лівий берег» пишуть перший віцепрезидент Національної академії наук України академік Володимир Горбулін і директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.
 Фото з Facebook-сторінки Генерального штабу Збройних Сил України (www.facebook.com/GeneralStaff.ua) |
«Близько місяця лінія фронту практично не змінювалася. Путінські окупаційні угруповання досягли кульмінації, тобто моменту, коли вони не здатні наступати. Захисники України ще не можуть перейти до контрнаступу – передусім через нестачу потужної, передової зброї.
Очевидно, що Кремль така ситуація дратує та вимушує шукати нові, дещо нетрадиційні шляхи для поповнення людських резервів та пошарпаної зброї. А ще Москва тягне час із переконанням, що початок холодів гратиме їй на руку – ці сподівання пов’язані передусім із насуванням енергетичної кризи в Європі. А ще Путіну потрібен час для відновлення здатності армії воювати».
«Про те, що ЗСУ готові звільнити південь України вже до кінця року, багато говорили політики та військові різних країн... Це виглядало логічним і реалістичним та й своєю стійкістю захисники України заслужили якісних змін у підтримці сучасною зброєю. Україна вже місяць як перебрала в Росії ініціативу на фронті, але для стратегічних переваг потрібні інші спроможності. Досі зберігається високий рівень ризикованості контрнаступу – в ЗСУ ще не надійшли потужні засоби ППО середнього радіуса дії, скоріше за усе, партнери не постачали (принаймні, у значній кількості) оперативно-тактичні ракети, а також ударні безпілотники, танки...
Чому Захід не поспішає з прискоренням розвитку подій, цілком зрозуміло. Штучна, створена Кремлем, енергетична криза в Європі, досить вдалий ядерний шантаж Путіна та апелювання певної кількості політиків до «адекватності» очільника Кремля сформували ідею підвищеної ризикованості занадто високих темпів допомоги та, відповідно, збільшення активності української армії.
Нинішні західні політики точно не хижаки, які готові ходити по попелу після ядерного удару. Вони скоріше обережні мисливці, які готові роками заганяти здобич у пастку. <...> Тому проголошення місії, надання операції назви та переведення зусиль США у підтримці України на довготривалий стратегічний рівень виглядає послідовним нарощуванням воєнних спроможностей, спрямованих на всебічну облогу Росії. <...>
Українське питання та життя тисяч українців тут за дужками – як у фільмах про порятунок людства, у Вашингтоні опікуються більше планетарним організмом, ніж гангреною на території України. Здається, саме тому адміністрація Байдена з причин політичної доцільності не звертає уваги на очевидне, та й неодноразово підтверджене військовими фахівцями: якщо упродовж двох-трьох місяців до холодів не надати Україні нових, передових озброєнь, війна може затягнутися до весни, чого, власне, й прагне Путін. І хоча його справи кепські, ресурси РФ цілком можуть дозволити мобілізувати певну кількість людей та знайти зброю – це вже запорука продовження затяжної, виснажливої війни. Чого, напевно, можна було б позбутися в разі більш рішучих дій Заходу. <...>
Звісно, не виключено, що на цьому етапі триває гра, а рішення щодо повноформатної збройової підтримки України адміністрація Байдена таки прийняла. Тобто з наданням далекобійних ракет, потужних засобів ППО-ПРО, сучасних протикорабельних комплексів, ударних дронів з великим радіусом дії. З перспективою передачі у майбутньому бойових літаків та гелікоптерів. А, можливо, США вже здійснили перші, тестові поставки оперативно-тактичних ракет. <...>
Але процес переозброєння України – це час. В тому числі втрачений. Тому й прогнози західних експертів про початок витіснення російських загарбників із окупованих територій стосуються переважно першої половини 2023 року. Тоді, на їхню думку, в армії РФ почнуть закінчуватися основні ресурси. І це, якщо цього не перешкоджатиме загальна мобілізація в РФ, звісно, в разі офіційного оголошення війни. Тож, поступовий тиск Заходу обіцяє Україні важкі й криваві перспективи…
Здається, лише російська армія може дозволити собі знищити вбиральню ракетою за декілька сотень тисяч доларів, як це було на Херсонщині наприкінці серпня. Але в цьому трагікомічному епізоді відбиток усієї російської загарбницької філософії».
«До факторів, які найбільше вплинуть на перебіг подій осені, після ймовірного затягування постачання передових озброєнь для ЗСУ можна впевнено віднести розширення військово-технічного співробітництва РФ з Іраном та готовність Європи до кризи. <...>
Навряд чи варто перебільшувати потенціал союзу Росії з Іраном. У цьому контексті чисельні тривожні заяви фахівців про можливість зміни ходу війни РФ проти України, скоріше, слід розглядати як заклик до влади США активно протидіяти загрозі. Загроза справді відчутна. І не тільки через можливі постачання іранських безпілотників Росії. Але й через те, що допомога Ірану може дозволити Росії вдало обходити санкції. <...>
Що ж до України, то поява у воєнному небі сотень іранських безпілотників є додатковим аргументом, щоб бити у дзвони – аби Захід почав протидіяти та посилив санкційний тиск ще й на Тегеран. <...> ...це, без перебільшення, потужний виклик для України. Але й для Заходу, бо має стати реальним поштовхом до збільшення постачання систем ППО-ПРО й більш активного стримування Ірану.
Не менш вагома восени 2022 року стає тема стійкості антипутінської коаліції на тлі стрімкого зростання вартості газу в Європі».
«В Криму РФ так чи інакше вже демонструє безпорадність та нездатність протистояти тиску української армії. У зв’язку з тим варто очікувати посилення російського тиску на міжнародній арені, актів шантажу та активізації спецслужб. На жаль, військовий опір України агресору постійно стикається зі шлагбаумами з боку партнерів, які штучно стримують розвиток подій.
Що ж, на важкі часи попереду чекають чимало країн, далеко не тільки Україна. Але хіба усі ці додаткові труднощі не є вагомими аргументами на користь єдиного висновку: зі злочинним режимом Путіна треба кінчати та зробити це якомога швидше. Поки Україна перебуває у готовності виконати цю місію…
Світ має остаточно об’єднатися для подолання «імперії зла» – Росія вже довела людству, що стала справним послідовником руйнівних ідей СРСР. Путін зі своєю клікою точно не зупиниться самостійно. Але об’єднаний світ зробити це здатний».
Авторка ілюстрації на обкладинці – Беата Куркуль
(www.facebook.com/beata.kurkul)