За підсумками міжнародної наукової конференції «Мовна політика й міжмовні відносини в умовах війни», що відбулася в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України 9 листопада 2023 року, підготовлено колективну монографію «Мова і війна: динаміка мовної системи і мовна політика». Розділи цієї книжки представляють науковий доробок працівників Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України й Українського бюро лінгвістичних експертиз НАН України, а також тематично споріднені напрацювання мовознавців з інших українських та іноземних наукових установ і освітніх закладів.

В українському публічному просторі актуальною ідеологемою, що справляє вплив на лінгвопрагматичні параметри мовлення, стало екзистенційне заперечення ворога. Воно продиктоване загрозою, що нависла над існуванням української держави й самого українства як етнополітичної реалії. Заяви російських імперіалістів про наміри знищити Україну неодноразово лунали і з найвищих кремлівських трибун, і в публікаціях пропагандистів та Z-блогерів. Усе, що стосується мовного життя й мовної політики в Україні, було, є і буде актуальним. Війна як особливий соціальний контекст впливає на когнітивну діяльність людей і виражальні засоби мови. Воєнний конфлікт актуалізує протистояння українського й російського світів, що виявляється насамперед в експресивно-оцінних номінаціях. Унікальним з перспективи довоєнних часів явищем є широке використання у публічному просторі вульгаризмів і обсценізмів щодо держави-агресора, її політичного керівництва, армії тощо.

Публічний простір ― це комунікативне середовище, в якому формується мовна картина світу, виникають і вербалізуються уявлення й переконання про мову, які пояснюють і обґрунтовують мовну структуру й мовну практику для широкого кола носіїв цієї мови. Сукупність таких уявлень і переконань називається в соціолінгвістиці мовною ідеологією. Мовна ідеологія як регулятор мовної поведінки часто впливовіша за офіційні нормативні акти.

Особливу роль у семіотичному конструюванні публічного простору відіграє мовний ландшафт – написи дорожніх знаків, рекламних плакатів, назв вулиць, топонімів, вивісок на закладах торгівлі й урядових будинках, які сукупно створюють мовний образ території, регіону або міської агломерації. Мовний ландшафт як складник публічного простору, з одного боку, зазнає впливу мовної ідеології, а з другого – сам породжує важливі ідеологеми та сприяє їхньому впливу на суспільну свідомість.

Оскільки люди зазвичай реагують не тільки на зміст висловлень, а й на їхню форму, національна мова, якою виконано написи на різних об’єктах мовного ландшафту, також містить важливу інформацію про формальний або неформальний статус відповідної мови або мов і засвідчує пропорційну вагу відповідних етномовних спільнот у розподілі формальної та неформальної влади. Те, якою мовою написано оголошення про послуги з ремонту житла, про загублене цуценя, про уроки гри на фортепіано тощо, мають не менше значення для утвердження неформального статусу етнічної спільноти, ніж написи на будівлях органів влади, освітніх закладах, торговельних центрах, лікарнях тощо. Це може впливати на ставлення в суспільстві до відповідних мов та їхніх носіїв, а також на розширення або звуження практики використання мов.

Важливий чинник впливовості елементів мовного ландшафту – їхня емоційна сила. Поширеним способом експресивного акцентування стало вживання в публічному просторі обсценізмів – непристойних і лайливих слів та висловів, основною комунікативною функцією яких є приниження соціального статусу адресата. Такі слова мають певний травматичний заряд і можуть використовуватись як засіб мовної агресії або захисту від агресії.

Вірусне поширення по всій Україні мали плакати й білборди з написаними українською та російською мовами варіантами фрази, якою 24 лютого 2022 року український прикордонник на острові Зміїному відповів на пропозицію російського військового корабля здатися. За лічені дні цей вислів став мемом, що символізує опір ворожій агресії. Крилата фраза про російський корабель багаторазово тиражувалася також на об’єктах мовного мікроландшафту: пакуванні товарів, екранах банкоматів, різноманітних товарах побутового призначення, одязі тощо.

Мова як важливий засіб символічного домінування відіграє особливу роль у семіотичній демаркації території і, ширше кажучи, у семіотичній демаркації інформаційного простору. На тимчасово окупованих українських землях окупаційна влада замінює дорожні знаки з українськими написами на російські, встановлює дорожні транспаранти, виконані тільки російською мовою. Під час війни боротьба за інформаційний простір, яка у мирний час відбувається переважно в медіа та соціальних мережах, не менш яскраво виявляє себе в мовно-семіотичному ландшафті, зокрема й на зайнятих ворогом територіях. У тимчасово окупованому Скадовську активісти руху опору «Жовта Стрічка» намалювали графіті й розповсюдили постери та стрічки з написами «Скадовськ – це Україна», а також графіті із зображенням букви ї на тлі кольорів українського прапора, що символізують українську мову. Аналогічні графіті й постери було поширено в багатьох інших тимчасово окупованих росіянами населених пунктах.

Актуальні питання, пов’язані з проблемами імплементації Україною міжнародних зобов’язань у сфері мовної політики, порушує професор Міхаель Мозер у розділі «Європейська хартія регіональних або міноритарних мов під час російської війни в Україні». На думку автора, складається враження, що позиції української сторони, з одного боку, і Комітету експертів Ради Європи, з другого боку, виявляють дедалі більше розбіжностей. Зокрема, викликає занепокоєння те, що незважаючи на використання проросійськими силами мовного регіоналізму як інструменту сепаратистських політичних проєктів, Комітет наголошує на «необхідності здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин».

Розділ «Кримські татари в умовах війни та вимушеної міграції: мовна політика та мовна поведінка» присвячений дослідженню мовних біографій кримських татар, які вимушено мігрували за кордон. Під впливом повномасштабної війни кримські татари, зокрема молодь, у різний спосіб активізують громадську діяльність на підтримку збереження своєї етнокультурної спадщини, навчають дітей кримськотатарської мови й самі вивчають її. Аналіз мовних біографій показує, що кримським татарам доводиться водночас адаптуватися до нових реалій, розширюючи свій мовний репертуар і поповнюючи його державними мовами країн міграції.

Серед іншого, у монографії висвітлюються питання, пов’язані із застосуванням лінгвістичної теорії для розв’язання завдань лінгвоюридичного характеру, зокрема для протидії вербальним злочинам – таким, як шантаж, погроза, вимагання або пропозиція неправомірної винагороди, розпалювання ворожнечі за етнічною, релігійною, расовою чи іншою дискримінаційною ознакою тощо. Особливої актуальності під час війни набуває використання мови у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки держави – виправдовування, визнання правомірною збройної агресії РФ проти України, закликів до посягання на територіальну цілісність і недоторканість України та порушення меж і державних кордонів України, закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу й захоплення державної влади тощо.

Українська мова дедалі більше стає визначальною ознакою розмежування за принципом «свій–чужий». У ХХІ ст. вона символізує не тільки етнокультурну спадщину минулих століть, а й сучасні політичні цінності, пов’язані з цивілізаційним феноменом, яким є Україна на противагу Росії.