У сезоні 2024 року експедиція Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України під керівництвом старшого наукового співробітника відділу археології цього Інституту кандидата історичних наук Яни Яковишиної спільно з Міжрегіональною громадською науковою організацією (МГНО) «Дубенський археологічний осередок» працювала в урочищі Замчисько поблизу села Спас, що на Івано-Франківщині.
На базі експедиції археологічну практику проходили студенти-історики Львівського національного університету імені Івана Франка. До проведення робіт долучилися і мешканці місцевої громади.
Пам’ятку відкрив Богдан Томенчук ще у 1970-х роках, а влітку 1984 року археологічні дослідження провели науковці Інституту Лариса Крушельницька (керівник експедиції) та Дмитро Павлів (заступник керівника). Тоді ж було встановлено, що це двошарове укріплене поселення доби енеоліту й раннього заліза. У 2017 році короткотривалі розвідки тут здійснював Тарас Ткачук.
Цього року дослідження стали продовженням минулорічних робіт, коли на поселенні було розкопано трипільську площадку (залишки житлової споруди) та господарську яму. Матеріал із об’єктів дозволив ствердити, що трипільський горизонт пам’ятки припадає на етап ВІ–ВІІ (заліщицька група). Це одне з найдалі висунутих в Карпати трипільських поселень цього часу.
Пам’ятка розташована на хребті, при краю витягнутої гори – відгалуження Покутсько-Буковинських Карпат. Урочище має вигляд мису, який з північного, східного та південного боків закінчується стрімкими схилами, вкритими лісом. Західна сторона – напільна, саме з західної сторони площу поселення обмежують фортифікаційні споруди – вал і рів.
Під час досліджень 1984 року вал було перерізано розвідковою траншеєю і зауважено, що у «тілі» валу немає жодних знахідок. Звідси витікав попередній висновок, що оборонні конструкції – трипільські. Якби він був насипаний пізніше, у добу раннього заліза, то в насип потрапили би трипільські матеріали, якими насичений грунт на місці пам’ятки.
Збережені вали – нетипова конструкція для трипільських поселень, саме тому вирішено провести додаткове дослідження споруди. Площа розкопу охопила вал, рів й невеликі ділянки перед ровом і за валом. Розкопки показали, що з внутрішньої сторони вал був викладений камінням. Зовнішня сторона містила на поверхні суцільний прошарок випаленої глини. Аналогії такої побудови валу знаходимо на голіградських пам’ятках доби раннього заліза, таких як Городниця, Лисичники та ін. На різних глибинах насипу траплялася голіградська кераміка. Це дозволяє ствердити, що вал побудований носіями голіградських традицій у добу раннього заліза.
Натомість під насипом валу зафіксовано трипільський рів. Він типової клиноподібної форми, вдалося вловити і його закінчення. Прикметно, що біля закінчення трипільського рову знаходилася масивна стовпова яма (конструкції в’їзної брами до поселення?).
З огляду на стратиграфію, енеолітичний рів в добу раннього заліза вже не читався на поверхні, над ним утворився прошарок грунту потужністю близько 20 см. Проте люди, які заселили урочище в добу раннього заліза, не лише вибрали для свого замешкання те саме місце, що колись трипільці, а й побудували свої оборонні споруди у тому ж місці, де раніше були трипільські.
На пам’ятці досліджено ще один об’єкт – господарську яму трипільського часу. Серед знахідок присутні сокири з опоки, крем’яні вироби, фрагмент керамічної жіночої статуетки, уламки посуду. Віддалене розташування пам’ятки від центру культурно-історичної спільноти Кукутень-Трипілля й сусідство з іншими європейськими енеолітичними культурами виразно позначилося на рисах керамічного комплексу поселення. Чи мирними були подібні контакти, судити важко, оскільки трипільські пам’ятки регіону цього періоду розташовані здебільшого на підвищеннях, а в окремих випадках, як у Спасі, простежено додаткові укріплення.
У регіон стародавнє населення приваблювала наявність виходів соляної ропи. Проте, якщо докази видобутку солі з соляних джерел для доби раннього заліза вже давно археологічно зафіксовані, то для трипільського часу це питання залишається відкритим і потребує додаткових досліджень у безпосередній близькості до виходів соляної ропи.
За інформацією Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України