Перегляд повідомлення

Сорока (фото – з відкритих Інтернет-джерел)

Про воронових птахів – істот, які впродовж останніх кількадесят років дедалі інтенсивніше інтегруються в урбанізовані простори і стають невід’ємними складовими екосистем останніх, – їх спосіб життя та взаємини між собою, а також про те, в чому корисними або небезпечними вони можуть бути, люди, які не займаються орнітологією, зазвичай мало поінформовані. Заповнювала прогалини у знанні українців та спростовувала поширені стереотипи про цих птахів – у межах науково-популярних лекцій для спільного проекту порталу «Моя наука» й Інтернет-відеоплатформи «Idealist-media», а також передачі «Суспільний університет» на телеканалі «UA: Перший» – молодший науковий співробітник Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Євгенія Яніш.

Сіра ворона, або ґава (фото – М. Горпенюк)

Дослідниця розповіла, що на території нашої країни зафіксовано представників семи видів воронових птахів, а саме: сіра ворона (або ж ґава), крук, грак, галка, сорока, сойка, а також горіхівка. Проте горіхівку вітчизняні орнітологи мали можливість спостерігати досить рідко й переважно в північних регіонах – на Поліссі та Сумщині. Найчастіше ж зустрічаються три основні види воронових – зграйні, до яких належать ґави, граки й галки.

Через недостатню обізнаність люди часто плутають представників різних видів. Зокрема, хибно вважають воронами всіх чорних воронових птахів – галок і круків, тоді як насправді в Україні водяться лише сірі ворони (Corvus cornix) - із сіро-чорним, а не виключно чорним оперенням. Серед європейських видів воронових присутня й чорна ворона, і гібриди чорної та сірої ворон, проте залітання поодиноких особин таких птахів на територію України є дуже рідкісними випадками. Як правило, чорні птахи, яких мешканці міст, сіл і селищ помічають на сільськогосподарських угіддях, газонах, смітниках, сміттєзвалищах і у дворах багатоквартирних будинків, – це граки.

Грак (фото – Є. Яніш)

Результати понад тридцятирічних досліджень дали змогу науковцям зробити висновок, що такі види, як крук та сойка, дедалі активніше заселяють Київ. Чисельність на зимівлі граків стабільна – протягом останніх років чисельність цих птахів, зафіксована на території однієї з їх колективних зимових ночівель у столиці, сягнула 160 тисяч особин. Поширений серед українців стереотип полягає в тому, що граки нібито не зустрічаються в холодну пору року, оскільки відлітають зимувати південніше, що є правдою лише почасти. Початок такому уявленню поклала відома картина під назвою «Граки прилетіли» (1871 р.) російського художника Олексія Саврасова. Проте слід врахувати, що полотно писалося значно північніше від сучасної території нашої держави, а тому є для неї неактуальним, адже українські зими суттєво тепліші. Та й кліматичні зміни, що призводять до поступового збільшення температури в тому числі й у холодну пору року, дають змогу гракам вдало перезимувати.

О. Саврасов. «Граки прилетіли» (1871 р.)

Серед граків, що таки відлітають на південь (у південні області України, до Франції, Туреччини й навіть Північної Африки), – здебільшого молоді птахи, яким іще важко пристосуватися до морозу. Колективні зимові ночівлі в місті є способом, який граки використовують не лише для ефективнішого засобу від хижаків і людини, а для того, аби зігрітися: доведено, що навіть температура повітря поряд із такими масовими скупченнями птахів на кілька градусів вища. У Києві місця розташування ночівель воронових були незмінними впродовж близько 30-ти років (в Європі відомі ночівлі, вік яких перевищує півтораста років). Однак після того, як головна з них припинила своє існування, відбулася цілковита зміна всієї системи розташування столичних ночівель і шляхів прольотів до них. Під час підготовки дисертації Євгенії Яніш вдалося знайти всі нові місця, обрані птахами, лише по п’яти роках досліджень.

Мапа з результатами 5-річних досліджень ночівель зграйних воронових у зимовий період в Києві Стрілками позначено шляхи прольоту до ночівель, кружечками – місця ночівель: цілком зафарбовані – основні місця ночівель, напівзафарбовані – місця попереднього гуртування та місця другорядних ночівель, якщо з основних птахів було відлякано. (Мапа з дисертації Є. Яніш)

Крук (фото – О. Архипов)

Чимало не підтверджуваних наукою стереотипів виникло й навколо крука – великого чорного воронового птаха, розмах крил якого в польоті сягає 1,2 м. Один із них стосується тривалості його життя. Насправді круки живуть не 300 років, а всього близько 60-ти, та й то в умовах неволі, якщо доглядаються у належний спосіб (для порівняння: сороки й граки живуть, як правило, до 20-ти років). Причиною міфу є потаємність цього птаха: частіше про його присутність здогадуються за характерними криками. Круки живуть на самоті або парами – переважно у віддалених від мегаполісів місцевостях (переважно в лісах і лісостепах). Крім того, їм не властивий яскраво виражений статевий диморфізм, тобто самця й самицю нефахівцеві розрізнити неможливо. Цікавим є процес формування пари у цих птахів: круки знаходять собі партнера у віці 1,5 року, разом літають і шукають харч, проте гніздуватися й розмножуватися починають лише у віці 3-х років. Якщо один із партнерів гине – інший може залишатися самотнім до кінця свого життя. 

Ділянка українського лісостепу, на якій розташовані гніздові території трьох пар круків (фото – Є. Яніш)

Досить легко відрізнити від ґав і круків галок: їхні очі мають світлосіре забарвлення із блакитним полиском. 

Галка (фото – Є. Яніш)

Є. Яніш розповіла також про те, як і навіщо вивчаються воронові птахи. За її словами, аби зробити висновок про зміни чисельності птахів, орнітологам недостатньо зібрати матеріал впродовж одного гніздового сезону чи року: коректні, достовірні, підтверджувані результати отримуються за щонайменш 5-10, а краще – 15 і більше років регулярних досліджень. Науковці користуються детально розробленими методиками для вивчення птахів (у тому числі й воронових), зокрема точковим і маршрутним обліками, картографічними методами. Існують спеціальні індекси для обчислення кількості птахів, яких дослідник спостерігає на тій чи іншій території. Отримані дані оброблюються статистично, інтерпретуються, а потім на їх основі формулюються конкретні науково обґрунтовані рекомендації – скажімо, зі зміни чисельності популяції в певній місцевості (з тієї чи іншої причини), наприклад, завдяки корегуванню шляхів прольоту птахів. Професійні штатні орнітологи працюють при кожному летовищі. Це пов’язано з необхідністю відлякувати птахів від аеропорта, адже зіткнення птаха з літаком може мати фатальні наслідки й спровокувати авіакатастрофу. Такі випадки, за словами Є. Яніш, є далеко не поодинокими. До того ж, птахи можуть завдавати шкоди сільському господарству, зокрема вирощуванню зернових культур (хоча, з іншого боку, один грак за одне літо споживає близько 1 т комах-шкідників). Як зауважила Є. Яніш, воронових важливо вивчати ще й тому, що вони часто переносять збудників серйозних вірусних захворювань, частина з яких може становити значну небезпеку для людини. Велика зараженість  властива, зокрема, міським популяціям граків і галок. Певні проблеми можуть виникати й у зв’язку з тим, що сірі ворони навесні подеколи виявляють підвищену агресивність, адже на цей період у них, як і в багатьох інших птахів, припадає виведення та вигодовування пташенят. І оскільки ґави є надзвичайно турботливими батьками, то трапляється, що, захищаючи своє потомство, вони нападають на звичайних перехожих. У подібних випадках найкращий спосіб захиститися й уникнути конфлікту із птахом – якнайшвидше прикрити голову, що зазвичай є першою мішенню для атаки, й полишити гніздову територію, яку людина перетнула, сама про це не здогадуючись. Слід також пам’ятати, що ґави здатні гуртуватися для захисту, якщо одна з особин тривожно кричить.

Є. Яніш наголосила, що воронові є так званими видами-космополітами, які зустрічаються практично всюди на нашій планеті. До речі, важливою як українською, так і загальносвітовою тенденцією останніх десятиліть є доволі інтенсивні процеси синантропізації цих птахів, тобто дедалі активніша колонізація ними мегаполісів, що стало можливим завдяки великим пристосувальним можливостям воронових, зокрема їх всеїдності. Це стосується навіть круків: попри те, що вид почувається комфортніше на позаміських гніздових територіях, за останні роки його популяція, наприклад, у Києві дещо зросла і, як підрахували вчені, нині становить 10 пар. Загалом же на території України щільність популяції крука збільшилася з 0,25 до 0,45-0,5 пари на 1 км².

Сучасні гнізда круків: на першому фото вгорі – традиційне (у природних умовах), на двох інших – яскраві приклади синантропізації виду, що оселяється на опорах ліній електропередач (фото – Є. Яніш)

Що ж до граків, то майже всі їхні життєві цикли відбуваються в урбанізованих екосистемах. Цікаво, що в Зоні відчуження навколо Чорнобильської атомної електростанції немає цих птахів: вони, на відміну від круків і сорок, полишили її впродовж кількох років після евакуації місцевого населення.

Більше про воронових птахів України дізнавайтеся з відеозаписів за посиланнями: