3 березня 2017 року в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень (ІПіЕНД) імені І.Ф. Кураса НАН України за підтримки Ради німців України та Міжнародного товариства німців України–Відергебурт відбулася всеукраїнська наукова конференція «Історія німців України». У заході взяли участь науковці, громадські діячі та представники німецької національної меншини в Україні.

О.О. Рафальський (ліворуч) і В.І. Лейсле (праворуч)

Під час відкриття конференції директор ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України О.О. Рафальський зазначив, що Інститут має значні здобутки у сфері дослідження історії та сучасного стану національних меншин. В полі зору науковців перебуває й німецька національна меншина.

«Перші праці з історії німців в Україні з'явилися в Інституті ще в 90-х роках. Наразі вчені усвідомлюють необхідність актуалізувати ці дослідження, а також відтворити найбільш вдалі реалізовані проекти на новому сучасному рівні», - наголосив О.О. Рафальський.

Голова Ради німців України В.І. Лейсле у вступному слові зазначив, що кооперація з ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса корисна як науковому співтовариству, так і німецькій общині України. Така співпраця дає змогу зберегти пам’ять про німців та представників інших меншин, що освоювали українські землі у Причорномор’ї та інших регіонах.

Під час пленарного засідання вчені обговорили важливі проблеми історії німецької національної меншини в Україні, а саме: історію інституціоналізації німецької общини в Україні, методи тиску радянської влади на національні меншини у 30-х рр. ХХ ст., становища німців в Україні у роки другої світової війни та ін.

Доцент Одеської національної академії зв’язку імені О.С. Попова Е.Г. Плеська та провідний науковий співробітник ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса Ю.М. Поліщук у своїх доповідях розглянули питання інституціоналізації німецької общини в Україні за часів Російської імперії. Увагу вчених також привернули проблеми репресій та депортацій, що здійснювалися більшовицьким режимом щодо українських німців у 30-х рр. ХХ ст. У своїй доповіді доцент Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського Б.В. Чирко зауважив, що такі події можна класифікувати як етноцид окремої етнічної групи. За словами професора Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара С.Й. Бобильової, методи тиску радянської влади трансформуються у політику терору 30-х рр. Згадану політику було спрямовано проти всіх потенційних союзників Німеччини у майбутній війні. На думку вченої, головними наслідками цього терору було встановлення атмосфери страху й недовіри, втрата єдності німецьких общин, а також руйнування національної ідентичності.

Старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України С.А. Кокін проаналізував причини репресій проти німецької меншини 1935 року. За його даними, з травня по вересень 1935 року з території Київської та Вінницької областей було виселено 28 тис. німців та 42 тис. поляків. Це зумовлювалося тим, що територія України вважалася прифронтовим плацдармом для експансії у західному, південно-західному і північно-західному напрямах.

Проблема німецької меншини в Україні у роки другої світової війни розглядалися у виступах доцента Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара В.К. Клєца та директора Одеського обласного історико-краєзнавчого музею В.В. Солодової. В.К. Клєца розповів про депортації німців з території України. Вчений проаналізував не лише «сталінську» депортацію, яка охопила близько чверті всіх українських німців, а й «гітлерівську репатріацію» – «адмінпереселення фольксдойче» (близько 240 тис. осіб). Трагічні наслідки останньої посилені зворотною «репатріацією» частини цих людей до СРСР, де на них очікувало проживання у спецпоселеннях. В.В. Солодова акцентувала свою увагу на проблемі служби німців у радянській армії, їх «вилучення» з неї на початку війни та відправку в «трудову армію». За словами дослідниці, доля багатьох з цих людей залишається невідомою.

Проблеми трудової армії у своєму виступі також торкнувся заступник голови Міжнародного товариства німців України – Відергебурт А.Е. Фукс. Репресії та депортації завдали непоправної шкоди німецькій общині та призвели не лише до фізичного знищення значної її частини, а й до зміни соціального статусу та втрати етнічної ідентичності. За підрахунками А.Е. Фукса, в «трудову армію» було відправлено 360 тис. чоловік. Смертність серед них складала до 30%.

Народний депутат України II скликання, почесний голова Ради німців України Г.Е. Мозер згадав, як сам був депортований у 40-х роках. У той час українським німцям довелося пережити жахіття з боку обох тоталітарних режимів – і нацистського, і комуністичного. Однак, де б не перебувала його сім’я, вона завжди згадувала батьківщину, якою для неї була не Німеччина, а Україна. За словами Г.Е. Мозера, знання про трагічні сторінки історії українських німців мають стати запобіжним засобом проти встановлення будь-яких антилюдських політичних режимів.

На завершення заходу заступник директора ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України О.М. Майборода підбив підсумки конференції та подякував учасникам за ґрунтовні доповіді й змістовну дискусію. Він також зазначив, що Інститут планує й надалі розвивати зв’язки з представниками національних меншин України та закликає німецькі громадські організації до продовження продуктивної співпраці.