Володимир Чернишенко: «Мені хочеться досягати результатів в Україні, і я бачу для цього можливості»
 Володимир Чернишенко у лабораторії відділу структури і функцій білка |
– Я не біохімік, який перекладає художні твори, і не перекладач, що працює в лабораторії, – говорить кандидат біологічних наук Володимир Чернишенко. – Якби я не займався літературною діяльністю, то страждала б наука, а якби не займався наукою, то страждала б література. Адже в основі і літератури, і науки лежить творчий процес – дізнаватися, докопуватися до суті, пізнавати щось, осмислювати. Хоча в школі я захоплювався футболом…
У літературному доробку Чернишенка-перекладача – півтора десятка книжок («я їх не рахую») – переклад прози і віршів з англійської Ред’ярда Кіплінга, Джаклін Вілсон, Пола Гелліко, Шела Сільверстейна; у науковому – 25 статей («їх доводиться рахувати»), які регулярно з’являються після того, як Володимир захистив кандидатську дисертацію. Молодий науковець ставить за мету публікуватися в закордонних журналах із якомога більшим імпакт-фактором – це шанс, що статті прочитає хтось за межами України («адже сучасна потреба глобалізованого світу – спілкуватися з іншими вченими»). Радіє з того, що й українські науковці теж намагаються виходити на цей міжнародний рівень. У нас є журнали, які індексуються, цитуються, чимало видань почали друкувати виключно англійською мовою. «Це чудово, – каже Володимир, – проте маємо і зворотний бік медалі. Ми не розробляємо свій мовний науковий апарат – і це мене дуже засмучує. Як цьому протистояти? Адже писати статті у двох варіантах – дуже накладно».
Науковий співробітник Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України Володимир Чернишенко прийшов працювати в цю академічну установу в 2006 році. У 2009-му закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «біотехнологія», у 2012-му – аспірантуру, а через рік захистив кандидатську дисертацію. Про свої наукові інтереси розповідає, що вони «достатньо криваві», оскільки працює він у відділі структури і функції білка, який був заснований незадовго після Другої світової війни Володимиром Бєліцером. Кровопролитна війна спонуrала біохіміків «займатися кров’ю»: переливанням крові, зупинкою кровотечі, дослідженням механізмів, чому кров згортається або не згортається тощо. На фоні розв’язання цих проблем відділ досліджував і продовжує сьогодні успішно досліджувати систему зсідання крові. Міжнародне товариство дослідників фібриногену донедавна очолював учень Бєліцера, колишній завідувач відділу інституту Леонід Медведь, який зараз працює в США. «Мені пощастило потрапити в цей відділ і так само займатися проблемами зсідання крові», – не без гордості розповідає Володимир.
Я поцікавилася, чи актуалізувалася ця тема в інституті в останні роки, в роки іншої війни, більш підступyної й агресивної, ніж досі знала історія?
– Кровообіг – це не тільки військова тематика, і в першу чергу – не військова тематика. Кровобіг – це те, що забезпечує функціонування організму, оскільки дуже багато смертельних хвороб – інфаркт міокарда, інсульт, тромбоз вен нижніх кінцівок – пов’язано з порушенням кровообігу. Ми розробляємо діагностикуми – у нас є найкращі у світі тест-системи (кажу це без зайвої скромності), алгоритм діагностики захворювань. Ці результати наукових пошуків стали можливі завдяки багатолітній праці науковців відділу, яка не перервалася, завдяки величезному ентузіазму співробітників.
– Крім прикладних речей ми займаємося вивченням механізмів зсідання крові, щоб зрозуміти, чому рідка кров після того, як, наприклад, розріжемо палець, перетворюється в згусток… Це настільки багатофакторний процес, який залежить від багатьох моментів, що тут ще досліджувати й досліджувати. Ну, і, звичайно, сам білок (протеїн) нас цікавить: як він функціонує, яка його роль в організмі і т. д. Це роботи, до яких я долучився, коли прийшов у відділ. Частиною їх стала моя кандидатська дисертація, а війна, яка триває в Україні, певним чином простимулювала роботу в напрямку, на який ми тривалий час уваги не звертали. Зокрема, це зупинка кровотечі.
– Торік під керівництвом директора Інституту біохімії, академіка Сергія Комісаренка ми успішно завершили виконання проекту зі створення гемостатичного засобу. Отримані результати дуже обнадійливі. Якщо нам вдасться довести розробки, які є в лабораторії, до впровадження, то це буде віха у роботі всього відділу.
Мій співрозмовник не розголошує деталей унікальної розробки, посилаючись на те, що такі роботи люблять тишу. Каже, що після початку збройного конфлікту на сході країни Академія наук спрацювала дуже оперативно, оголосивши конкурс проектів з оборонної тематики. Своєю чергою, швидко й чітко відреагував на виклики інститут, використавши свої напрацювання. Цілком ймовірно, що в майбутньому українські науковці стануть авторами розробок, які за багатьма показниками перевершать ті закордонні аналоги, що нині складають вміст аптечок наших військових. На думку кандидата біологічних наук Володимира Чернишенка, в колективу Інституту біохімії, відділу структури і функції білка є все для цього необхідне.
У самого ж Володимира є все необхідне для того, щоб відкривати українцям дивовижний світ зарубіжної класики. Зокрема, він переклав, а видавництво «Навчальна книга – Богдан» видрукувало шість прозових книжок Кіплінга – для дітей. У цьому видавництві Володимир Чернишенко, як модно казати, – фрілансер (себе він називає вільним списоношею). «Ми з директором видавництва Богданом Будним ввійшли в такий мутуалізм: мені хочеться перекладати те, що йому хочеться видавати. Це чудово. Так ми працюємо з 2009 року», – розповідає Володимир. Зараз він готує до друку книжечку ранніх новел Кіплінга – для дорослої аудиторії. На виході – вершина прозової творчості письменника, роман «Кім» (у перекладі Ю. Джугастрянської, за загальною редакцією В. Чернишенка). Ці твори українською ніколи не перекладалися. Зокрема, роман «Кім», в якому описано шпигунську агентуру Великої Британії в колоніальній Індії кінця 19 століття і її протистояння, між іншим, російській агентурі, поклав початок культурі шпигунських романів. «Надзвичайно цікавий твір, – зауважує Володимир і додає: – Дорослі – це ж всього-на-всього діти, які виросли»…
У мене склалося враження, що Кіплінг не відпускає Володимира, і не лише як перекладача. Молодий науковець двічі стажувався в Англії, у Брайтонському університеті. Цікаво, що неподалік Брайтона розташований будинок, де жив Кіплінг, який наприкінці 19 століття долучився до заснування великого волонтерського руху в Англії. Тоді точилася англійсько-бурська війна, і Кіплінг, прикро вражений умовами, в яких воювали в Африці англійські солдати, написав вірш на їх підтримку. Його передрукували всі журнали й газети, які виходили англійською мовою. Заснований популярним письменником фонд зібрав величезну суму – чверть мільйона фунтів.
Українською цей вірш Володимир Чернишенко переклав у 2014 році, а Богдан Будний видав його у вигляді маленької книжечки. Вона коштує в книгарні 10 грн., а 5 грн. з кожної книжки йде родині загиблого українського солдата.
– Ми свідомо обрали одну родину, яка залишилася без годувальника, бо розуміли, що сума буде невелика. Але на сьогодні – це 20 тис. грн., які сім’я отримала завдяки спільному з видавництвом «Навчальна книга - Богдан» проекту, що його ми назвали «Книжка одного вірша». Це я розповідаю лише тому, що книжечки ще є в продажу (книгарня «Є», мережа «Дім книги», через інтернет можна придбати), можливо, хтось прочитає цю інформацію і захоче її купити, долучившись таким чином до волонтерської роботи, – говорить Володимир.
До речі, нині цю серію письменник-волонтер і видавництво суттєво розширили – наразі 5 книжечок, в кожній з яких надруковано вірш про солдата і частина коштів з яких спрямовується на потреби військових.
 Українське видання вірша «Хлопчина незухвалий» поруч із англійським, з різницею в 100 років |
…Володимир Чернишенко – науковий співробітник та голова Ради молодих учених Інституту біохімії НАН України, лауреат премії Верховної Ради України для молодих науковців, стипендіат Президента України для молодих учених – говорить, що в принципі ніяких особливих заслуг перед державою не має. На запитання, що тримає його в Україні, відповідає:
– Чому я не виїхав з України? Мабуть, тому, що ніколи не ставив собі за мету кудись емігрувати. Мені хочеться досягати результатів тут, в Україні, і я бачу для цього можливості. В Інституті біохімії створено досить хороші умови для молоді. Ми не лише можемо працювати, виконувати і захищати дисертації, друкувати статті, а й реалізовувати свої наукові інтереси та плани. Співпрацюючи з іноземними вченими, які мають обладнання, якого поки що не маємо ми, можемо досягати непоганих результатів.
Рада молодих науковців нашого інституту налічує до 50 учених. Це молоді люди з хорошою фаховою підготовкою. Вони їдуть на стажування і повертаються, маючи закордонні публікації, володіючи новими методами, налагодивши зв’язки, якими будуть користуватися тут. Звісно, є й такі, які поки що не повертаються. Але я не робив би трагедії з того, що люди їдуть за кордон. Це нормально. Це зовсім не стоїть на заваді розвитку науки. Для себе я бачу можливість працювати в Україні, співпрацюючи із закордонними інститутами, а також, до речі, з установами в межах України. Адже дуже часто ми не знаємо класних розробок у, так би мовити, сусідньому інституті...
– Що конче необхідно для молоді, аби вона йшла в науку і залишалася в ній?
– Сьогодні достатня кількість молодих людей іде в науку. Проте є велика проблема, коли вони не можуть забезпечити себе житлом. Зараз я працюю з аспірантом і розумію, що він закінчить аспірантуру, впевнений, успішно захистить кандидатську дисертацію, але хлопець, на жаль, не киянин, немає житла. Мені здається, якби реально працювала житлова програма для молодих науковців, це дуже стимулювало б бажання працювати саме в Україні.
– Яка ваша мрія?
– Мрію викопати на своїй земельній ділянці ставок з місточком, щоб звідти можна було ловити карасиків…
– А про що мріє молодий науковець Володимир Чернишенко?
– Є мрія зібрати колектив, який би займався міждисциплінарними дослідженнями. У нас в інституті працюють традиційні відділи, які займаються ліпідами, білками крові, транспортом кальцію і отримують блискучі результати. Було б добре інтегрувати ці напрями в інтердисциплінарну групу, щоб акумулювати знання. Тоді з’явиться змога зробити щось справді значуще на межі дисциплін, наприклад, – велику лабораторію і велике відкриття про механізми атеросклерозу (бо їх ще досліджувати й досліджувати!), запобігання хворобі й лікування її. Я бачу можливості це зробити – тут, зараз, в наших умовах. Це мене підбадьорює і тримає в науці.
– Чому ж інші не бачать таких можливостей?
– Усе залежить від того, як ти дивишся: чи витягнувся, щоб зазирнути через паркан, чи стоїш біля нього і колупаєш в ньому дірку…
Бесіду вела Ірина НІКОЛАЙЧУК
Фото Володимира ЗАЇКИ