У журналі «Пам’ятки України» (№5 (237), травень–червень 2017 року) вийшла друком стаття старшого наукового співробітника відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України, керівника Інкерманської археологічної експедиції Інституту археології НАН України (в екзилі) кандидата історичних наук Евеліни Кравченко, присвячена особливостям і результатам археологічних досліджень на території Кримського півострова, зокрема пошукам так званого храму Діви – святилища на честь верховної богині таврів (в інших джерелах – Херсонеса Таврійського) Партенос.
«…більше двох з половиною сотень років нараховує історія археологічних досліджень Криму. За цей час було відкопано Херсонес Таврійський і Керкінітиду на заході, Пантикапей і Мірмекій на сході, Харакс, Афінеон і Симболон Лімен на півдні півострова, досліджено величезну кількість ісарів, середньовічних фортець. Тепер ми за даними археології знаємо про державу кримських готів Феодоро, її столицю Мангуп, порт Каламіту у верхів’ї Севастопольської бухти, столицю пізніх скіфів Неаполь Скіфський, грандіозне античне святилище біля Гурзуфського Сідла та багато інших пам’яток, про які можна не тільки почитати, а й подивитися на них очима і навіть доторкнутися руками до їхніх руїн.
Іще більше інформації археологи отримують із того, що не підлягає музеєфікації – із землі. Кримська земля ховає у собі залишки найпізніших неандертальців, найпізніших мисливців льодовикового періоду, у Криму доживали свого віку залишки степових скотарів бронзової доби, найпізніші скіфи, до XV століття там затримались готи, а планування візантійського Херсонеса повністю відповідає структурі античного Херсонеса. На уламках Золотої Орди у Криму виникло Кримське ханство.
Крим постійно демонструє найпізніші прояви економічних моделей і залишки народів, що вже зникли на той час на материку. Єдине відсутнє у нашаруваннях кримського ґрунту – це трипільська культура, її неолітичні попередники й енеолітичні сусіди. Пов’язано це, швидше за все, із рівнем Чорного моря за часів Трипілля. За побудовами кліматологів, розквіт трипільської культури припадає на період глобального потепління – атлантикуму, перекопський перешийок був тоді під водою, а Крим – островом.
Ця специфіка атавізмів у кримській історії та демографії і визначає інтерес до нього археологів, а 250 років досліджень засвідчують дуже високий рівень розробки наукової проблематики. Іще одним дуже важливим чинником, що визначає інтерес археологів до кримської землі, є її геотектоніка. Річ у тім, що рівень Чорного моря дуже коливався від плейстоцену до голоцену. Трансгресії і регресії зафіксовано для нього і протягом голоцену. Скеля, на якій лежить Крим, представлена залишками мегантиклінорія на півдні, який формує Головне пасмо Кримських гір, антикліналями і синкліналями передгірних і прибережних районів.
Висока топографія археологічних пам’яток Криму вберегла їх від затоплення або розмивання під час припливів. Цим Крим якісно відрізняється від прибережної лінії материкової частини Північного Причорномор’я. Археологічні пам’ятки у Криму містять залишки життєдіяльності, як кажуть, in situ, тобто на момент припинення життєдіяльності. Цьому також сприяють бідні ґрунти Криму із мінімумом земляних тварин, що перемішують нашарування. Це, а також дзеркальне відображення усіх подій, що відбувалися на материковій частині Причорномор’я, створили у Криму унікальні стратиграфічні колонки, що дозволяють археологам встановити послідовність цих подій без даних писемних джерел.
Наповнення речами археологічних пам’яток Криму у рази перевищує пам’ятки материкової України», – пише авторка.
Докладніше про те, як стародавні греки тлумачили поняття ойкумени, які писемні джерела зберігають перші згадки про Кримський півострів і чи варто цим джерелам довіряти, а також про те, кому належать перші систематизовані наукові праці з кримської археології і які проблеми існують нині в пам’яткорохоронній діяльності й охоронній археології у Криму, дізнавайтеся безпосередньо з публікації.
ПЕРЕГЛЯНУТИ СТАТТЮ ПОВНІСТЮ