У липні 2017 року фахівці Інституту соціології НАН України вчергове провели вже традиційне моніторингове дослідження громадської думки. Деякі з отриманих результатів в ефірі програми «Київ – Донбас» радіостанції «Громадське радіо» прокоментував заступник директора з наукової роботи цього інституту член-кореспондент НАН України Микола Шульга.
 |
Моніторингове соціологічне дослідження прикметне тим, що впродовж багатьох років інтерв’юери ставлять респондентам одні й ті ж запитання, фіксуючи зміни за сталим переліком показників, – пояснив М. Шульга. Надзвичайно важливим серед таких показників є соціальне напруження. Більшу увагу науковці почали приділяти йому відносно нещодавно – раніше ж вони цікавилися передусім політичним напруженням, яке є індикатором значно вужчого кола актуальних проблем, адже безпосередньо залежить від поточної політичної ситуації в країні. Натомість «соціальне напруження» є більш інтегративним поняттям, в якому узагальнено відчуття людиною себе в суспільстві, у взаємодії з іншими людьми, соціальними інститутами, державою.
Як демонструє цьогорічне моніторингове дослідження, майже 2/3 українців вважають рівень соціальної напруги високим. Понад половина опитаних, оцінюючи його за 10-бальною шкалою, обрали позначки з верхньої частини шкали (від 6 до 10 балів), тобто відповіді розподілися досить нерівномірно – зі зміщенням до максимальних значень. Соціологи інтерпретують це як вияв емоційної невдоволеності наших співгромадян нинішнім станом справ у країні (зокрема, в економічній сфері). Про найвищий рівень соціального напруження заявили респонденти, які віднесли себе до категорії бідних і таких, що живуть у злиднях та жебракують (іншими варіантами, з-поміж яких опитуваним пропонувалося вибрати власний рівень добробуту, були також сім’ї середнього достатку, заможні й багаті).
Соціальне напруження, зумовлене цією та іншими різновидами відмінностей між особами й соціальними групами, притаманне для будь-якого суспільства. Проте, крім очевидних протиріч, що потенційно здатні посилювати соціальне напруження й навіть призводити до конфліктів у суспільстві, існують латентні, котрі до певного часу не привертають уваги ні громадян, ані політичних об’єднань і рухів, хоч є й не менш об’єктивними. Так, однією з причин посилення соціального напруження може бути зростання навантаження на національний пенсійний фонд, пов’язане з поверненням громадян, які впродовж тривалого часу (років чи десятиліть) працювали за кордоном і, відповідно, робили внески у пенсійні фонди зарубіжних країн.
Із іншого боку, існують суперечності, які не належать до переліку пріоритетних проблем, але, зазнавши політичних маніпуляцій, штучно виносяться на суспільний «порядок денний» як важливі. Українським прикладом, що ілюструє цілеспрямовану, політично мотивовану актуалізацію другорядних протиріч, є так зване «мовне питання». Насправді, за результатами різних соціологічних опитувань, для наших співгромадян воно за важливістю розміщується не вище 15–16 місця.
Оскільки соціальне напруження, як і інші соціально-психологічні явища (на кшталт соціальної атмосфери й соціального клімату), як правило, важко зафіксувати, використовуючи тільки один показник, учені, аналізуючи його, враховують і відповіді респондентів на решту запитань анкети, в тому числі про довіру до соціальних та політичних інститутів. Річ у тім, що соціальне напруження нерідко виникає або посилюється через загострення певних проблем, які не вирішуються в політичному полі. В Україні це відбувається, не в останню чергу, через відсутність об’єднань, які перебирали б на себе функцію вираження й захисту інтересів тих чи інших суспільних груп (що, власне, вони й мають робити за визначенням) і, водночас, користувалися б довірою громадян. Про вітчизняні політичні партії, громадські рухи й профспілки такого, на жаль, сказати не можна: якщо громадським рухам довіряють близько 15% опитаних, то політичним партіям – усього 6% (до слова, 54% українців не ототожнюють себе із жодною політичною течією). Не сприяє зростанню рівня довіри до політичних партій і низька культура парламентської поведінки та, в цілому, публічних дискусій за участі політичних діячів. Традиційно низьким є рівень довіри до інституту президентства – близько 10% (цей показник продемонстрував чи не найстрімкіше падіння – майже в шість разів порівняно з 2014 роком). Як наслідок, бракує дієвих механізмів конструктивного вирішення проблем, котрі спричинюють появу протестних настроїв у суспільстві та, з огляду на це, посилення соціальної напруженості. Адже за низького рівня довіри до суспільних і політичних інститутів украй важко організувати не лише демонстрацію невдоволення й незгоди населення з того чи іншого приводу, а й обговорення проблеми та взаємодію різних сторін із метою її ефективного вирішення.
Наразі ж найсуттєвішим чинником зростання соціальної напруженості в суспільстві й, водночас, проблемою, що викликає найбільші побоювання і тривогу, наші співгромадяни називають події на сході країни. Економічні негаразди та корупція посідають у цьому антирейтингу друге і третє місця відповідно.
На завершення розмови М. Шульга підкреслив, що коріння соціальної напруженості в Україні сягає, однак, глибше проблем корупції та бідності, і для її послаблення потрібні, по-перше, консенсус еліт, а, по-друге, культивування толерантного ставлення до відмінностей за національною, мовною, релігійною ознаками тощо. Без дотримання передусім цих двох умов неможливе встановлення національної злагоди.
«Ми чомусь завжди говоримо про політику і дуже мало – про суспільство. А це – основа основ. І про нього нам слід думати і дбати всім разом – і ЗМІ, і науковцям, і політичним партіям, і профспілкам і всім іншим», – підкреслив гість радіостудії.
Докладніше слухайте в аудіозаписі: https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/viyna-naybilshyy-chynnyk-shcho-sprychynyuye-socialnu-naprugu-sociolog.