Чому розвиток науки є економічно вигідним і які трансформації відбуваються нині в українській науковій сфері – про це в ефірі програми «Наука ХХІ» (спільний проект парламентського телеканалу «Рада» та Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти) розповіла заступник директора з наукової роботи Інституту математики НАН України доктор фізико-математичних наук, професор Олександра Антонюк.
«На даний момент увесь світ зрозумів, що наукові знання можуть бути вагомою складовою економічного процесу, – говорить учена. – Якщо поглянути на те, як функціонують розвинені країни, то виявиться, що значну частину їхнього ВВП забезпечують інновації. Економіка може розвиватися тільки за умов створення продуктів із високою доданою вартістю, тому економіки цивілізованих країн орієнтуються на збільшення наукової складової кожного продукту.
В Україні дуже розвиненим є аграрний сектор, але додана вартість, що створюється в ньому, не настільки велика, як, скажімо, в галузі приладобудування. Нашим бізнесменам досить цікаво спілкуватися з науковцями, проте українська наука наразі не стала локомотивом національної економіки: підприємцям у цьому заважає коротка перспектива, з якою вони переважно підходять до своєї справи, а науковому середовищу – відсутність досвіду співпраці з бізнесом. За радянських часів існувала адміністративна система, відповідно до якої кожне підприємство за так званою рознарядкою мало певний відсоток свого бюджету витратити на наукові дослідження, при підприємствах створювалися дослідні інститути, виконувалися господарські теми. Після трансформацій у напрямі демократизації та лібералізації економічних відносин попередня система припинила функціонувати, а інструментів і механізмів нової вироблено не було. Отже, маємо звернутися до досвіду західних країн, адже це не тільки наша проблема – як зробити так, аби бізнес співпрацював із наукою та вкладав у неї гроші. Візьмімо, наприклад, історію США. Всім добре відомо про Кремнієву долину. Вона виникла, фактично, на базі одного університету – Стенфордського, – який здавав приміщення в оренду своїм колишнім випускникам, даючи їм можливість реалізувати ідеї, розвивати стартапи. Крім того, на загальнодержавному рівні було прийнято спеціальний закон (так званий Закон Бая–Доула) для стимулювання створення центрів комерціалізації наукових результатів при університетах і національних лабораторіях. Приблизно за 10 років у США вже сформувалась економіка, базована на знаннях. Десь із 1960-х рр. американський бізнес вкладає у науку більше, ніж держава. Причому держава не зменшила обсягів бюджетного фінансування досліджень. Тобто економічні важелі почали впливати на розвиток науки, і, навпаки, наука перетворилася на потужний рушій економічного розвитку».
За словами Олександри Антонюк, наступним кроком після ухвалення нової редакції Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» має стати прийняття цілого пакету інноваційних законів. Реформа науки нині перебуває лише на старті, її результати спостережні не для всіх – переважно для осіб та інституцій, залучених у процес реформування, – проте зміни вже є: започатковано новий механізм співпраці наукової спільноти із владою, створена та працює Національна рада України з питань розвитку науки і технологій (постійно діючий дорадчо-консультативний орган при Кабінеті Міністрів України, очолюваний Прем’єр-міністром України) і завдяки цьому з’явився новий інструмент вироблення та прийняття рішень, а загалом – наука ширше входить у публічний дискурс. Однак у сфері державного управління наукою багато чого ще тільки належить змінити, вважає Олександра Антонюк. Ідеться, зокрема, про труднощі з відрядженнями та стажуваннями для вчених, офіційною забороною науковим установам створювати нові штатні одиниці тощо. «Тут дуже важливий принцип критичного мислення, передбачення наслідків тих чи інших рішень. Тому потрібно долучати експертів і прораховувати результати всіх кроків. Згадані перепони нібито дрібні, проте розвиткові науки вони шкодять. Слід розуміти, що наукова діяльність має свою специфіку – вчений може творити тільки тоді, коли є вільним у своєму виборі. До того ж, у науці й управлінні наукою не спрацьовує принцип більшості: один може мати рацію, а всі решта – помилятися. Це доводить, зокрема, приклад Галілео Галілея. Важливим питанням є експертне оцінювання наукових досліджень. Парадоксальність ситуації тут полягає в тому, що експерт, з одного боку, має бути фахівцем у певній галузі, а з іншого – незалежним, що вимагає від нього, по суті, перебувати поза системою, поза галуззю, яку він оцінюватиме. І виникає внутрішня суперечність: або ти експерт – і тоді не можеш бути справді незалежним, або ти незалежний – і твоя експертність сумнівна. У світі цю проблему вирішують шляхом залученням експертів із-за кордону, оскільки наука стає дедалі інтернаціоналізованішою».
Олександра Антонюк вважає вкрай важливою інтеграцію української науки в європейський дослідницький простір, зокрема завдяки приєднанню до програми ЄС «Горизонт 2020», – у тому числі для самоочищення нашої наукової сфери та підвищення рівня її само експертизи. Проте для поглиблення цього процесу національне законодавство слід гармонізувати з європейським.
Згідно з соціологічними опитуваннями, українські науковці користуються високим рівнем суспільної довіри, водночас молоде покоління наших співгромадян не бачить для себе перспектив у науковій діяльності, зауважила гостя телестудії. Проте, на її думку, тут усе не так погано: наразі триває створення Київського академічного університету НАН України та МОН України, кафедри якого уже працюють на базі кількох наукових установ Академії. «Цей університет – зразок нової освіти, тісно переплетеної з наукою, реалізації принципу (або моделі) Гумбольдта – ідеї про дослідницький університет, в якому поєднуються, по-перше, свобода навчання та свобода викладання, а по-друге – навчання та дослідження. В НАН України є потужні наукові кадри, які можуть навчати, проте не мають широкого доступу до студентів. Щоб цей потенціал не було змарновано, його використають для підготовки нового покоління дослідників», – зазначає Олександра Антонюк.
«Процеси, які зараз відбуваються в українському суспільстві, в нашій науковій сфері, є позитивними. Вже закладені підвалини дадуть у майбутньому змогу вибудувати цілісну систему взаємозв’язку науки, освіти та бізнесу й розвинути інноваційну складову національної економіки. Проте якщо ми намагатимемося прищепити західний зразок – в українських реаліях він не приживеться. Як і для рослин, потрібне районування, тобто систему слід «вирощувати» в тому середовищі, в якому вона існуватиме. Необхідно лише не зупинятись і продовжувати працювати над цим», – підсумовує Олександра Антонюк.
Більше дізнавайтеся з відеозапису телепередачі: https://youtu.be/o0dlb0_-VeI?list=PL_7kofV6sT8Oxw98hzbkMcJyg36TyWxHk.