Останніми роками в українських водоймах неодноразово спостерігалося явище масової задухи риби. Чому воно відбувається та чи можна – і як? – запобігти цьому лихові, в інтерв’ю програмі «Події» телеканалу «Трофей» розповів фахівець у галузі гідробіології та іхтіології, директор Інституту гідробіології НАН України член-кореспондент НАН України Сергій Афанасьєв.
«При такій погоді, як цієї зими, – при великих снігах і ранньому льодоставі – задухи не оминути, – розповідає Сергій Афанасьєв. – Не знаю, наскільки цю ситуацію загалом контролює держава, але рибний патруль Київської області вже звернувся до нашого Інституту з проханням надати прогноз на цю весну, зокрема порадити, що потрібно буде робити на Київському та Канівському водосховищах».
Як пояснив учений, задухою називають неможливість риби дихати, забезпечуючи собі цим нормальну життєдіяльність, унаслідок різкого падіння вмісту кисню у водоймі: «Не можна сказати, що це щось надзвичайне. Таке явище є нормальним і спостерігається щороку. І гідрофауна, в тому числі, риба, до нього пристосована.
Однак для штучних водойм і водойм, які зазнають суттєвого антропогенного впливу, задуха – за певного збігу обставин – може мати катастрофічні наслідки. Як це, наприклад, сталося 2010 року, коли до Київського водосховища надійшла та вийшла на заплаву вода з річки Прип’ять, а також відбувся різкий скид води. Тоді лід упав на дно і одразу розчавив чимало риби, а інша задихнулась у льодових пастках, із яких їй не вдалося випливти. Десь за 2–3 тижні вода в нижньому б’єфі Київського водосховища набула жовтого забарвлення та характерного – гнилісного – запаху, оскільки багато риби (не тільки мертвої, а й іще живої, але напівсонної) потрапляло на агрегати Київської ГЕС, а потім її рештки рухалися далі – вниз за течією. Цього року наслідки можуть бути такими ж».
«Свого часу наш Інститут розробив рекомендації для запобігання таким ситуаціям, – продовжує Сергій Афанасьєв. – Насамперед ми радили піднімати рівень води у водосховищі. Адже це дає змогу зламати кригу по краях (там, де задуха відбувається в першу чергу) і забезпечити надходження кисню крізь утворені щілини. Потім рівень опускають, крига стає на місце, на неї виходить вода і вже аерованою [збагаченою атмосферним повітрям] скочується назад. На гідрологічному жаргоні цей процес називається «колиханням води».
Хоча найбільшу проблему тут становить не так крига, як зменшення кількості світла, яке потрапляє до водойми. За рахунок чого відбувається падіння вмісту кисню у воді? З одного боку, через відсутність атмосферної реакції. Тобто шар льоду перешкоджає прямому контакту води з атмосферним повітрям. З іншого боку, випадіння снігу призводить до зменшення кількості сонячних променів, яким вдається потрапити в товщу води. А світло, як відомо, є основою для процесу фотосинтезу, завдяки якому насичення води киснем відбувається зсередини (це так звана аерація води з внутрішніх резервів).
Водночас, концентрація кисню у воді суттєво залежить ще й від температури і атмосферного тиску. Так, якщо тиск зменшується, то здатність кисню розчинятись у воді зменшується до критичних величин (2 мг/л і менше). На додачу до цього часом трапляється вихід болотних газів – метану, сірководню тощо. Це теж робить свій внесок у виникнення задухи риби».
Як наголосив Сергій Афанасьєв, слід ретельно переглянути правила експлуатації каскаду водосховищ на Дніпрі: «В Україні існує навіть спеціальна комісія, яка розробляє правила та режими роботи водосховищ (зокрема, й щодо регулювання рівня води), проте наш Інститут у її складі чомусь не представлено, – говорить учений. – Водосховища було створено передусім для забезпечення країни достатньою кількістю електроенергії. Тобто виробництво електроенергії – першочергове завдання ГЕС, решту питань вони розглядають як другорядні. Далі. Держводагентство [Державне агентство водних ресурсів України] відповідає виключно за накопичення води та проходження паводків. Держрибагентство [Державне агентство рибного господарства України] займається рибними ресурсами, однак не може передбачити ймовірність задухи. А енергетики вимагають прогнозів, адже ввімкнення чи вимкнення турбіни, підняття чи спускання рівня водосховища тягнуть за собою матеріальні витрати. Якщо немає розрахунків, то цей ризик видається невиправданим.
Складність ситуації полягає в тому, що падіння вмісту кисню до показників, які вважаються критичними, ще не є сигналом невідворотного наближення катастрофи. Але якщо при проходженні атмосферного фронту змінився тиск або стався викид газу – задуха стається миттєво. Є чинники, які неможливо передбачити, а отже, жоден суб’єкт господарювання не погодиться вживати заходів, не маючи точного прогнозу.
Наш Інститут свого часу розробляв модель аерації Канівського водосховища за рахунок скидання води з Київської греблі. Проте це може становити загрозу для рибалок. Навіть якщо вдаватися до такого способу в темну пору доби, не можна мати цілковитої певності, що ніхто не перебуває на льоду».
Науковець також зазначив, що використання криголаму не розглядається фахівцями як вихід із ситуації, оскільки це точковий засіб. Натомість змінювати потрібно рівень усього водосховища.
Загалом, вирішенням означеної проблеми мало б займатися Міністерство екології та природних ресурсів України [Мінприроди], переконаний Сергій Афанасьєв. «На сьогодні так склалося, що це Міністерство відповідає тільки за червонокнижну іхтіофауну. За рибу як промисловий ресурс відповідає Міністерство аграрної політики та продовольства України та Державне агентство рибного господарства України. Однак неможливо відокремити промислову від іншої частини рибного населення. Тому якщо спробувати змоделювати ідеальну державну структуру в цій галузі, то всією рибою наших водойм мало б опікуватися Мінприроди, а рибний патруль повинен був би діяти в його складі», – зазначає він.
Відеозапис доступний за посиланням: https://youtu.be/iNpH-gb87O4.