ПРО ДИНАМІКУ СУСПІЛЬНИХ НАСТРОЇВ:
«Інститут соціології з 1992 року проводить унікальне дослідження — щорічний соціальний моніторинг, де можна чітко бачити динаміку суспільних процесів за всі роки незалежності. Тож після Помаранчевої революції всі показники — довіри, оптимізму, надії тощо — різко злетіли вгору. Я називаю це «аномалією 2005 року». Але наші очікування, на жаль, виявилися дуже завищеними. <…> А от цікаво, що в 2013-му, здавалося б, нічого такого негативного в суспільній свідомості не відбувалося. Все стабільненько, потроху зростає рівень життя, вибралися з економічної кризи 2008—2009 років. Але в моніторингу на запитання «Що ви відчуваєте, коли думаєте про майбутнє України?» відповідь «надія» — на найнижчому рівні за весь час опитувань. Оптимізм — теж. Тобто було відчуття, що нічого вже не буде. Тихо й спокійно, як на цвинтарі...
2014 рік — війна, незрозуміло, що буде далі. Але оптимізм зріс у півтора разу! І надія зросла. У людей з’явилася надія поступального руху. А в значної частини — і віра у свої сили».
ПРО ПРИВАТНЕ І ГРОМАДСЬКЕ:
«З погляду соціології, в нас узагалі дуже цікава країна. Власні перспективи люди оцінюють ліпше, ніж країни. І це — перманентна тенденція. Коли ми запитуємо: чи зміниться ваше життя на краще наступного року, більшість упевнена, що так. А якщо ми ставимо те саме запитання, але щодо країни, більшість відповідає, що буде так, як є. При цьому досить багато таких, хто вважає, що ситуація в країні зміниться на гірше. <…> Своє життя ми в стані оцінити більш-менш реалістично. А як оцінити життя країни? Дивлячись у телевізор? 75% населення отримують інформацію з телебачення. А там показують, що все дуже погано».
ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ АКТИВНІСТЬ:
«…рівень розвитку демократії в різних країнах прямо корелює з відсотком людей, задіяних у громадянському суспільстві. У старих європейських демократіях кількість тих, хто так чи інакше задіяний у громадянських справах, досягає 25—30%. У нових демократіях, таких як Польща, — близько 10—15%. В Україні — 5—6%. Хоча ми сподівалися, що після Революції Гідності ситуація зміниться. Але, на жаль... За рахунок чого явно зросла громадянська активність? Та просто збільшилася кількість часу, який активісти витрачають на громадську роботу. Тобто якісно громадянське суспільство стає ще активнішим, а от кількісного зростання майже немає. <…> Однак усе ж таки є показник, який уже істотно змінився на краще. Так, значно збільшився відсоток людей, готових давати гроші на різні громадські потреби. Стабільно близько 40% українців займаються такою добродійністю, а раніше, до Революції Гідності, було близько 25%. Але, знаєте, це все ж такий собі новий патерналізм. <…> Ми дамо вам якісь, нехай невеликі, але наші гроші, а ви зробіть нам добре. І ми подивимося, як у вас це вийде. Водночас стандартна відмовка «немає часу» у цьому випадку не працює. У моніторингу Інституту соціології є запитання про те, чим люди займалися протягом тижня. Так от, ходили в гості 34%, приймали гостей 33%, а громадською роботою займалися 3%. <…> Частина людей не розуміє, навіщо особисто їм це потрібно. Частина — не вірить, що ця діяльність може бути успішною. Але основна проблема більшості — звужений життєвий простір. <…> Поки в більшості українців життєвий простір обмежений рамками своєї родини й квартири, якогось прогресу в розвитку громадянського суспільства навряд чи варто очікувати. Допоки не зрозуміємо: основне, що ми можемо залишити своїм дітям, це — країна. <…> І в Помаранчевій, і в Революції Гідності брала участь меншість — 15% українців. Рушійна сила суспільства завжди в меншості. Але щоб від подібних поштовхів був ефект і рух наростав, більшість повинна підтримувати зусилля меншості. Революцію Гідності, за нашими опитуваннями, підтримували 50% населення (40% не підтримували)».
ПРО ЦІННОСТІ:
«Ми проводили дослідження. Запитували, які цінності є основними для прав людини. Причому не треба було вибирати три-п'ять найважливіших із запропонованого списку, як це часто буває в соцопитуваннях. Потрібно було вказати важливість кожної з цінностей. Тобто вони могли бути рівно важливими. Але ні. На першому місці, поза конкуренцією, — свобода. На другому — справедливість. А от законослухняність — в аутсайдерах. Те, що цінність свободи й справедливості не врівноважується повагою до закону, свідчить про певний анархізм, притаманний нашим людям. <…> Українці, безумовно, матеріалісти. У силі залишається тенденція: що бідніше суспільство, то воно більш матеріалістичне. 40% українців готові поступитися частиною своїх прав і свобод в обмін на підвищення добробуту. Хоча, зазначу, стільки ж, 40%, — не згодні! Так, в основі — матеріальні потреби. З одного боку, піраміда Маслоу, звичайно, правдива. Задоволення матеріальних потреб, безпека — для більшості первинні, і лише потім вони схильні підніматися вгору по піраміді. Але це істинно не для всіх. Для частини суспільства первинні вищі поверхи піраміди, особливо потреба в самореалізації, іноді навіть за рахунок безпеки. Саме ці люди й рухають суспільство».
ПРО ДОВІРУ:
«Зараз немає довіри практично до всіх державних інституцій. За винятком армії. Довіряють церкві, волонтерам, громадським організаціям, почасти ЗМІ. Я не сказала би, що недовіра до влади — це якийсь чисто український симптом. Час від часу в європейських країнах, особливо після корупційних скандалів, буває, що довіра до влади падає. Але тут усе-ж є відмінність. Коли ми були учасниками європейського порівняльного дослідження, то помітно вирізнялися надзвичайно низькою довірою до судової та правоохоронної систем. А справедливий суд — це основа будь-якої держави».
* * *
Більше дивіться та читайте в повній версії інтерв’ю: https://dt.ua/interview/irina-bekeshkina-poki-mi-zhivi-nichogo-ne-virisheno-ostatochno-306366_.html.