Наразі у Королівстві Нідерланди триває судовий процес щодо повернення до України надзвичайно цінних археологічних артефактів – виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі», що включає різноманітні шедеври давнього мистецтва, зокрема, і золото скіфів та сарматів. Виставка ще до анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, 2013 року, була вивезена у Нідерланди для тимчасового експонування. Судовий розгляд цієї справи почався навесні 2015 року. У грудні 2016 року Окружний суд Амстердама ухвалив повернути археологічні артефакти державі Україна, проте залишив для інших сторін право оскаржити винесене ним рішення, чим і скористалася окупаційна влада Криму. 16 липня 2019 року було ухвалено проміжне рішення, за яким сторони впродовж двох місяців мають надати суду додаткову інформацію по суті розглядуваної справи. Чим нинішня непевна правова ситуація загрожує національним інтересам України і збереженню її культурно-історичної спадщини та яким може бути остаточне судове рішення у зазначеній справі – про це в ефірі інформаційної програми «Bugün» («Сьогодні») телеканалу ATR розповіли старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України кандидат юридичних наук Олександр Малишев і старший науковий співробітник відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАН України кандидат історичних наук Евеліна Кравченко.
 |
«Проміжне рішення насправді доволі неочікуване й небезпечне. З його мотивувальної частини видно, що апеляційний суд має намір скасувати рішення суду першої інстанції, винесене на користь України (у тому рішенні суд першої інстанції визначив, що не встановлюватиме, кому належить золото, і колекцію слід повернути Україні за процедурою реституції як державі походження, що дала дозвіл на вивезення колекції на виставку) та постановити нове рішення. У проміжному рішенні апеляційний суд відкидає основні аргументи України, зокрема, про неналежність кримських музеїв як позивачів у справі і про застосування Конвенції ЮНЕСКО 1970 р. про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. Таким чином, справу по суті переводять у площину майнового спору між українськими музеями й Українською державою як суб’єктами господарювання. Саме так від самого початку цей спір хотіла представити Російська Федерація. Україна може продовжувати апеляційне провадження в тих рамках, які задає проміжне рішення, або спробувати це останнє рішення оскаржити. Водночас, згідно з нідерландським національним законодавством, для такого оскарження потрібна згода апеляційного суду, який і ухвалив згадане проміжне рішення. Таким чином, наша держава перебуває зараз у доволі делікатному становищі», – пояснює юридичний бік справи Олександр Малишев.
За його словами, наразі головним є не те, як довго триває судовий процес у Нідерландах, головне для України – не програти його. З огляду на важливість цієї справи, вітчизняна наукова спільнота організувала та 30 липня 2019 року провела в Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України круглий стіл «Справа про скіфське золото: поточний стан та перспективи», який об’єднав правознавців (фахівців із різних галузей права), археологів, музейників, представників Міністерства культури України та Міністерства юстиції України. «Зараз напрацьовується резолюція цього круглого столу і його організатори й учасники всерйоз думають над тим, яким чином наукова спільнота може підставити державі плече у цій ситуації. До того ж, справа, що розглядається у Нідерландах, є цікавою як із теоретичної, так і з практичної точок зору, адже її результат слугуватиме уроком для проведення подальших подібних виставок. Політика в цьому судовому процесі була присутня від самого початку. Але останнє рішення дуже небезпечне, бо ризикує відкрити скриньку Пандори, – стверджує Олександр Малишев. – Можливо, мені як юристові не випадає говорити про політику, проте, гадаю, нам слід позбуватись ілюзій. Наприклад, ми й досі вважаємо європейські суди незалежними й незаангажованими. Водночас, вони не існують «у вакуумі». Крім того, позиція Королівства Нідерланди, на жаль, не завжди була дружньою щодо України. З іншого боку, судді, на відміну від політиків, мають аргументувати свої рішення, а українські юристи мають протиставляти їхній аргументації свою позицію.
Розраховувати тільки на перемогу здорового глузду у цій справі не доводиться, оскільки історія знає прецеденти повернення культурних цінностей на окуповані території. Так, 1973 року до Естонії повернулися Печорські скарби, вивезені з тамтешнього православного монастиря нацистами у 1945 році. ФРН (Західна Німеччина) повернула їх СРСР під гарантії невивезення з Естонії, яку, між іншим, на той час офіційно визнавала окупованою територією. Тож Україні зараз потрібно тримати руку на пульсі справи зі скіфським золотом, оскільки нинішній момент є ключовим у цьому судовому процесі.
З обговорень на круглому столі, зокрема зі слів представника Міністерства юстиції України, я зробив висновок, що у судовому процесі в Нідерландах національні інтереси нашої держави захищає високопрофесійна юридична команда. З іншого боку, у формуванні інформаційного контексту, в якому відбувається судовий розгляд, Україна, на жаль, програє. Попри те, що на нашому боці – й міжнародне право, і національні законодавства. Наприклад, деякі західні учені-правознавці (а це – середовище інтелектуалів, авторитетних у своїй галузі), котрі пишуть про цей судовий процес, переконані, що скіфське золото в кінцевому підсумку має повернутися саме до Криму, оскільки, мовляв, неприпустимо ділити музейні колекції навіть в умовах окупації. І Росія, звичайно, на цьому спекулює».
«Передусім слід розуміти, що у цій справі йдеться не просто про золото як дорогоцінний метал, а про безцінну культурну спадщину, оцінити її у грошових одиницях неможливо. Культурна спадщина завжди належить певній спільноті. В археологічному розумінні це, звичайно, світова спадщина, проте юридично за її збереження перед світовою спільнотою відповідає держава Україна. Створення й наповнення колекції об’єктів скіфського золота відбувалося в умовах перебування кримських музеїв спершу у підпорядкуванні УРСР, а потім – незалежної України. Крім того, формування археологічних артефактів, їхнє випадання у культурний шар є результатом доволі складного процесу, що тривав не лише на Кримському півострові, а й у всьому Північному Причорномор’ї – території, яка входить до складу сучасної України. Ця спадщина належить усім народам, які створили нашу країну. Важливо також і те, що зі втратою колекції скіфського золота Україна втратить можливість впливати на процеси, які відбуваються з кримськими музеями», – наголошує Евеліна Кравченко і додає: «На мою думку, судовий розгляд у Нідерландах затягнувся, не в останню чергу, через втручання ще однієї сторони – Російської Федерації, яка не зацікавлена у поверненні колекції кримських старожитносей до Києва (а після деокупації Криму – і на територію півострова), а, вочевидь, прагне отримати її у своє розпорядження. Це пов’язано також зі значним – більшим, ніж в України, – впливом Росії на міжнародних майданчиках і з мінливістю внутрішньополітичної української ситуації, до якої ми, громадяни України, вже звикли, проте яка, припускаю, дещо спантеличує наших зарубіжних партнерів».
На думку Евеліни Кравченко, у подальшому розвитку ситуації зі скіфським золотом можливі кілька рішень суду, кожне з яких матиме свої наслідки, і постає питання щодо виконання деяких із можливих варіантів цих рішень: «Якщо, скажімо, суд постановляє повернути колекцію до Криму, то в який спосіб це робитиметься? Цінності перевозитимуться до Москви чи до Києва? Якщо до Москви – це буде достатньо проблематично, адже кримські музеї, котрі позиваються до держави Україна, позиціонуються в судовому процесі як українські юридичні особи. Отже, за будь-якого з варіантів розвитку подій колекцію має супроводжувати український дипломатичний представник, а транспортувати її має той самий перевізник, яким, за договором, колекція відлітала 2013 року до Нідерландів, – компанія «Kunsttrans». Крім того, потрібно продовжити й сам договір, оскільки термін його дії давно сплив.
Далі. Якщо колекція таки прибуде до Києва – постане необхідність надання приміщення для її тимчасового зберігання, доки її не можна буде повернути в деокупований Крим. Якщо події розвиватимуться за цим сценарієм – Росія неодмінно виступить зі звинуваченнями в бік України «через затягування процесу повернення археологічної колекції».
Потенційно існує і третій варіант – найгірший: якщо Росії вдасться бодай частково зняти міжнародні санкції на авіаперевезення до Криму, то з Нідерландів колекція попрямує просто до Сімферополя.
Не виключаю також, що нідерландський суд ухвалить рішення, яке на довгі роки відтермінує остаточне вирішення цього питання. Або ж передасть слухання справи до України.
Наразі Україна недостатньо представлена в європейському інформаційному просторі – і взагалі, і конкретно з цього питання. Ми недостатньо повідомляємо європейську громадськість про реальний стан справ у Криму, про наше бачення Криму як частини України. Ми маємо протидіяти будь-яким спробам з боку європейських та інших країн налагоджувати зв’язки (політичні, економічні тощо) з Кримом в обхід України.
Якось європейські колеги поцікавились у мене, які українські ЗМІ висвітлюють справу щодо скіфського золота іноземними мовами. Виявилося, всього один Інтернет-ресурс. Решта англомовних повідомлень про цей процес у пошуковику Google – із російських джерел. Але ж у нашій країні працює велика кількість фахівців, які могли б допомогти здійснювати іномовлення англійською, французькою, німецькою, голландською, польською, чеською, сербською, турецькою та іншими найпоширенішими у Європі мовами. Це надзвичайно важливо і потрібно».
До обговорення в ефірі долучилася також перший заступник Міністра культури України Світлана Фоменко. Вона зазначила, що Україна наполягатиме на застосуванні при розгляді цієї справи положень Конвенції ЮНЕСКО 1970 року та норм українського законодавства щодо музеїв і музейної справи, які чітко закріплюють право власності держави на музейні об’єкти (іншими словами, виключне право розпоряджатися такими об’єктами належить державі, а не окремим музеям будь-якої форми підпорядкування). Як повідомила Світлана Фоменко, Україна не виключає можливості оскарження проміжного рішення нідерландського суду, проте одночасно готує для суду додаткову інформацію по суті справи, а саме – про факти незаконного переміщення культурних цінностей з території Автономної Республіки Крим до Російської Федерації, незаконні археологічні розкопки, які проводяться у Криму з початку окупації (повідомлення про всі ці факти, до речі, розміщено й на офіційних сайтах державних установ РФ). Україна звертатиме увагу високого суду й на той факт, що кримські музеї у справі про скіфське золото позиціонують себе як українські установи, тоді як де факто – це фантоми, що фігурують лише в рамках зазначеного судового розгляду: усіх їх уже перейменовано і внесено до реєстру Південного федерального округу Російської Федерації.
Відеозапис телепередачі доступний за посиланням: http://atr.ua/video/13876/bugunsogodni-010819-gosti-aleksandr-malysev-i-evelina-kravcenko-tema-s.