Перегляд повідомлення

Про те, де, як і навіщо людство планує шукати ознаки життя поза межами нашої планети й чому до цих досліджень залучено фахівців-біологів, у науково-популярній лекції «Навіщо ми шукаємо позаземне життя?» в межах інженерного шоу «Interpipe TechFest 2019» (м. Дніпро, 19 жовтня 2019 року) розповів старший науковий співробітник відділу ентомології та наукових фондових колекцій Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Григорій Попов.

Кандидат біологічних наук Григорій Попов

«Майбутнє людства – космічна експансія, спочатку – в Сонячній системі, а потім і далі, – стверджує Григорій Попов. – Вже існує технологічна можливість відряджати в космічні подорожі ембріони людини, адже завдяки цьому ми можемо унеможливити повну загибель людства у разі планетарної катастрофи. Зараз проєктується ціла флотилія мініатюрних космічних корабликів із сонячними вітрилами (проєкт Breakthrough Starshot), котрі, як планується, розганятимуться за допомогою лазерних променів і швидкість руху яких сягатиме приблизно 50 тисяч м/с. Це означає, що до найближчої зорі можна буде дістатися за 20 років, до Плутона – за кілька днів, до Марса – за день. І це не фантастика. Отже, постає питання про те, кого ми зустрінемо на інших планетах.

Імовірно, позаземне життя в Сонячній системі буде знайдено вже в найближчі 10–15 років. Та загалом прогноз невтішний: навряд чи йтиметься про розумне життя. Хоча, можливо, це й на краще, бо ми досі не змогли порозумітися з дуже розумними вищими тваринами, які живуть на одній із нами планеті, – ми поки що не можемо спілкуватися на рівних із приматами, китоподібними, слонами (деякі з цих груп мають по одній «мові» й багато діалектів) і, вочевидь, це вдасться нам нескоро.

Люди шукатимуть позаземне життя не персонально – замість них працюватимуть автоматичні автономні космічні станції, які потрібно «навчити» тлумачити те, що вони можуть побачити на інших планетах. Зокрема, біологи та програмісти мають налаштувати програмне забезпечення цих станцій таким чином, аби вони фіксували живе за його найпростішими ознаками (рухом, диханням, виділенням продуктів життєдіяльності та ін.), а також генетичною інформацією, і на цій підставі, подібно до зоологів-систематиків, класифікували виявлений живий організм, тобто відносили його до певного виду. Та що, як істота не ворушитиметься чи перебуватиме в стані заціпеніння, сплячки чи анабіозу? Або передаватиме генетичну інформацією за допомогою не ДНК і РНК, а зовсім інших молекул (це цілком імовірно)? У цьому – головна проблема таких пошуків. Серед інших суттєвих причин можливих невдач пошуків позаземного життя – обмеженість нашої уяви: ми принципово нездатні передбачити те, з чим ніколи не стикалися».

На підтвердження своїх слів Григорій Попов продемонстрував світлину лялечки комахи (мухи-повисюхи з роду Merodon), котра живе у цибулині підсніжника. Вона належить до аеробних організмів і на перших стадіях розвитку споживає кисень за допомогою спеціальних дихальних трубок, які мають форму хибних рогів. Через доволі химерний і незвичний вигляд жоден зі слухачів лекції так і не зміг ідентифікувати цю істоту хоча б до якогось типу тваринного царства.

Григорій Попов демонструє слухачам лекції світлину лялечки мухи-повисюхи

«У середині 1970-х років перспективний напрям подальшої роботи вченим вказали здійснені на дні океанів дослідження, котрі довели, що життя може залежати не тільки від Сонця, а й від інших джерел енергії, наприклад хімічно-термальних. Цей факт свідчив на користь гіпотези про ймовірне існування життя на багатьох тілах Сонячної системи, де раніше було виявлено воду. Йдеться навіть не про Місяць і Марс (вони стануть всього-на-всього першими форпостами космічної експансії людства), а насамперед про місяці Юпітера й Сатурна: кожна з цих планет-гігантів має близько 80 природних супутників, найбільший серед них – Титан.

Титан

Ілюстрація для порівняння розмірів Землі, Місяця й Титана

Дослідження із застосуванням автономних автоматичних космічних станцій планується проводити, крім Титана, також на Європі, Енцеладі й деяких інших супутниках. Вони, як правило, мають крижану поверхню, під якою розміщується маленький, але іноді надзвичайно глибокий океан – метановий (звісно, з рідкого метану) або водний (з лужним чи кислотним середовищем), – говорить Григорій Попов. – Наразі найлегше дістатися до Титана – завдяки оптимальній відстані, не надто щільній атмосфері та слабкій гравітації. Спільна американсько-європейська експедиція вирушить до цього супутника орієнтовно 2026 року (проєкт Dragonfly). Наступний кандидат на виявлення ознак живого – Енцелад, на одному з полюсів якого спостерігаються гігантські (заввишки 250 км) водно-крижані гейзери.

Енцелад

Гейзери на Енцеладі

Фахівці Європейського космічного агентства (ESA) й американського Національного управління з аеронавтики та дослідження космічного простору (NASA) вже розробили спеціальні дрони, котрі працюватимуть на Титані й Енцеладі. Найскладніші проєкти передбачають, що, сідаючи на поверхню планети, дрон пробурюватиме у кризі отвір, крізь який скидатиме у внутрішній океан підводний човен, оснащений, у свою чергу, рибоподібними дронами. Останні й шукатимуть ознаки живого.

У зв’язку з цими дослідженнями перед людством постають етичні проблеми трансгуманізму, тобто гуманізму в нових умовах. Адже для інших, позаземних форм життя ми є небезпечним інвазійним видом, який становить загрозу їхньому існуванню. Ми потенційно спроможні легко знищити це нововиявлене життя, тому що, як з’ясувалося, всі наші космічні апарати заселено бактеріями та пліснявими грибами, причому не тільки зсередини, а й зовні. Отже, потрібна ретельна стерилізація, проте як здійснити її ефективно – досі не відомо. Водночас, процес освоєння людством інших планет уже не спинити, як не спинити і поступове вимирання життя на нашій планеті від забруднення навколишнього середовища, швидкого знищення пануючих екосистем та антропогенних змін клімату через те, що різні країни просто не здатні координувати свої дії, домовлятися, виробляти спільні для всіх правила і дотримуватись їх.

Звичайно, може статись і так, що ми не знайдемо позаземного життя. Та, на мою думку, протилежний результат значно ймовірніший».

Ілюстрації – з відкритих Інтернет-джерел