Перегляд повідомлення

Які проблеми українське суспільство визначало як головні в останні п’ять років? Як змінювалася соціальна дистанція між українцями та представниками інших етносів упродовж періоду Незалежності? Як і чому сприймають Росію мешканці різних регіонів нашої держави? На ці й низку інших запитань в ефірі програми «PRIME: Муждабаєв» на телеканалі «ATR» відповів заступник директора Інституту соціології НАН України член-кореспондент НАН України Євген Головаха.

Член-кореспондент НАН України Євген Головаха у студії телеканалу «ATR» (скріншот відеозапису)

Учений, зокрема, прокоментував результати соціологічного опитування, нещодавно проведеного Центром соціальних і маркетингових досліджень «SOCIS» [54,4% респондентів вважають Росію агресором, який загрожує існуванню України як держави, від якого необхідно захищатись і не підтримувати з ним жодних стосунків; на думку 30,9% опитаних, Росія є звичайною сусідською державою, з якою, як і зі всіма іншими країнами, необхідно підтримувати добросусідські відносини; 8,6% відповіли, що Росія – дружня і братня для України країна, з якою необхідно розвивати теплі та дружні відносини; 0,5% обрали іншу відповідь; 5,7% відмовилися відповідати або обрали варіант «не знаю»]: «Під час подібних опитувань похибка зазвичай не перевищує 3-3,5%, тому можна впевнено стверджувати, що ворожою, державою-агресором Росію вважає реальна більшість українців. Звичайно, ці дані постійно коливаються (були періоди, коли ця частка зростала до 60%), оскільки залежать від політичної кон’юнктури, а люди з нестійкими поглядами є в будь-якому суспільстві. Зрозуміло також, що відповіді респондентів корелюють із їхніми політичним поглядами та регіональним розміщенням, але, в будь-якому разі, ця точка зору, котра встановилася ще кілька років тому, досі є домінантною. І Росія сама дуже багато для цього зробила: традиційно українці ставилися до неї переважно позитивно.

Значна частина з майже третини респондентів, які вважають, що з цією державою потрібно підтримувати добросусідські відносини, мешкає на Півдні (Причорномор’я – Одеська, Миколаївська, Херсонська області) та Сході (Донбас, Слобожанщина) України – на територіях, де, по-перше, переважає доволі складне, неавтохтонне населення, що сформувалося в результаті переселення представників різних етносів (і росіян, і українців, і багатьох інших) із різних радянських республік. По-друге, це переважно промислові регіони (де, до того ж, зосереджувалася важка промисловість), котрі найбільше постраждали внаслідок розпаду СРСР і розірвання виробничих зв’язків, втративши своє пріоритетне становище. Свій високий соціальний статус втратила й місцева інтелігенція – співробітники великих проєктних і науково-дослідних інститутів, підприємств і конструкторських бюро. Проте їхні погляди не є виявом «проросійськості» – це ностальгія за минулим, бажання відновити старі зв’язки, а отже, й ситуацію, яка колись була сприятливою для цих людей. Загалом, за відверто проросійські сили готові голосувати не більше 10-15% наших співгромадян».

Євген Головаха також назвав позитивні й негативні сторони українського електорального феномену 2019 року: «Негатив був очевидним одразу – це цілковита недосвідченість та ідеологічна невизначеність. Фактично, ми є свідками соціального експерименту, а соціальні експерименти завжди ризиковані. Але виборці зважилися на це свідомо, для чого потрібні були вагомі підстави, головна серед яких – недовіра до старого політичного істеблішменту. І, до речі, це не регіональний феномен – він спостерігався по всій території України. Таким був вердикт масової свідомості. Надія суспільства на те, що нова влада змінить країну на краще, була і, попри все, поки що залишається дуже сильною, саме тому нинішні можновладці втрачають кредит довіри значно повільніше, ніж їхні попередники.

На мою думку, ліміт довіри до нинішньої влади становитиме не рік, як це було раніше, а півтора. Виборці оцінюватимуть її за спроможністю вирішити три головні, на їхній погляд, проблеми – проблеми війни, корупції та матеріальних негараздів. Причому останнім часом корупція несподівано стала вирішальним чинником: у суспільстві сформувалось уявлення, що війна почалася саме через корупцію і що з цієї ж причини ми її програємо, а також суттєво посилилося бажання принципово змінити ситуацію. Тому і главою держави обрали кандидата, котрий, як припускалося, не залучений у старі корупційні схеми, не має досвіду розкрадання державних ресурсів на макрорівні».

Розповів Євген Головаха і про дослідження соціальної дистанції, що проводяться українськими соціологами від часів Перебудови: «Найкоротша соціальна дистанція в нашому суспільстві була між українцями та росіянами і між українцями й білорусами (ми навіть назвали цей феномен східнослов’янською окремішністю), між українцями та кримськими татарами – вдвічі більша, в перші роки Незалежності ми сприймали їх на тому ж рівні, що й поляків або болгар, хоча краще, ніж більш соціально від нас віддалених турків. Але після анексії Криму та бойових дій на Сході нашої держави ситуація кардинально змінилася: соціальна дистанція до росіян зросла вдвічі, до кримських татар і поляків – скоротилася. Дистанція між українцями та білорусами майже не зазнала змін, але феномену східнослов’янської окремішності ми вже не спостерігаємо.

Останнім часом українці багато в чому зрозуміли кримських татар, бо разом із ними опинились у скрутній ситуації, російська агресія й війна стала нашим спільним горем. Люди збагнули, що, коли ворог настільки серйозний, потрібно підтримувати один одного. Якщо бути внутрішньо роз’єднаними, то навряд чи вдасться вистояти, але спільними зусиллями можна перемогти. Всі народи колись мали проблеми одні з одними, проте у ХХІ столітті смішно апелювати до суперечок XVII століття.

Сьогодні ми, як і інші країни, перебуваємо в ситуації постійної, щоденної перевірки на міцність із боку Росії. Сучасна Росія – унікальний феномен світової політики і надзвичайно рідкісне історичне явище. У ній сформувався новий тип режиму, що поєднав елементи поліцейської держави, лібералізму та влади спецслужб. Тому ми досі до кінця не усвідомлюємо способів маніпуляції, якими ця держава оперує для поширення свого впливу, а усвідомити доведеться. Та я оптиміст і гадаю, що ми впораємося з цим випробуванням».