Перегляд повідомлення

Постер до Міжнародного дня жінок і дівчат у науці. Джерело: aighd.org

За рішенням ООН щороку 11 лютого у світі відзначають Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Про те, з якими проблемами стикаються жінки-вчені та навіщо потрібні спеціальні програми зі сприяння їм, в ефірі науково-популярної програми «Академія наук» радіостанції «Радіо НВ» розповіла вчена-орнітолог і популяризаторка науки, науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталя Атамась.

Гості програми «Академія наук» на «Радіо НВ» – співзасновниця науково-популярного проєкту «Дні науки», науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталя Атамась (друга ліворуч) і співзасновниця науково-популярного проєкту «Наукові пікніки в Україні», голова Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених Національного авіаційного університету Ксенія Семенова – з ведучими програми Дмитром Сімоновим (перший ліворуч) і Юрієм Пустовітом (фото – з Facebook-сторінки Дмитра Сімонова: https://www.facebook.com/dmytro.simonov.7)

«Наукову діяльність, передусім у STEM-спеціальностях [STEM – Science, Technology, Engineering, Mathematics], узагалі потрібно популяризувати і залучати до неї якомога більше людей. Це стосується країн не тільки «золотого мільярда», а й «третього світу», і Україна в цьому плані не виняток. Але популяризація науки серед дівчат і жінок особливо важлива – через відчутний ґендерний дисбаланс у цій сфері, – говорить Наталя Атамась. –  Наприклад, у Великій Британії серед працівників STEM-спеціальностей жінки становлять усього 14% (мета – збільшити частку жінок бодай до 30%), хоча на рівні бакалаврату й магістратури, як правило, панує ґендерний паритет. Прикметно, що ґендерний дисбаланс у науці менш виражений для країн, в яких дослідницький фах є малооплачуваним і, відповідно, менш престижним, а саме – для деяких країн Африки та Близького Сходу, а також Албанії, Уругваю та України.

Постери ООН до Міжнародного дня жінок і дівчат у науці. Джерело: un.org

Всюди у світі наука є надзвичайно висококонкурентною сферою діяльності: людина, яка нею займається, має бути готовою змінити низку лабораторій у різних країнах. Треба бути вільним і мобільним, але це дуже важко або й зовсім неможливо, якщо йдеться про жінку, котра має родину. У той час, коли чоловіча декретна відпустка поступово стає дедалі більш модною, все ще забувають про те, що за літніми хворими (як правило, постінсультними) родичами доглядають майже виключно жінки, опиняючись, таким чином, у ситуації обмеженого вибору. Навіть для розвинених країн ця проблема стоїть дуже гостро.

Та слід усвідомити, що відсутність на ринку праці великої групи людей працездатного віку, зокрема й не залучених у науку жінок, тягне за собою значні фінансові втрати у вигляді недоотриманого прибутку, а суттєвий (оцінюється в середньому у 30%) розрив між рівнями заробітної платні чоловіків і жінок (на користь чоловіків) може бути вигідним хіба що роботодавцям, але в підсумку завдає збитків національним економікам. Я не можу назвати Міжнародний день жінок і дівчат у науці святом – це, радше, привід нагадати про актуальну проблему та про необхідність її вирішення через надання підтримки жінкам і дівчатам, які вже займаються дослідженнями, а також шляхом залучення до цієї сфери інших жінок і дівчат. Оскільки жінки в багатьох випадках схильні до самодискримінації з огляду на низьку самооцінку та невпевненість у власних силах, важливе значення у подоланні суспільних стереотипів про ґендерні ролі має позитивний приклад – історії жінок і дівчат, яким вдалося досягти успіху у професії, реалізуватись як фахівець.

Я – орнітолог, вивчаю птахів. Спеціальні дослідження питань ґендерного балансу в нашій галузі – зоології – не проводились, але загальновідомо, що її напрями традиційно поділяються на «чоловічі» та «жіночі». Як правило, тут не йдеться про цілеспрямовану дискримінацію за статевою ознакою – переважання чоловіків або жінок серед дослідників зазвичай пов’язане з особою засновника (засновниці) напряму. Однією з найбільш «чоловічих» зоологічних спеціальностей вважається палеонтологія, хоча відзначились у ній і жінки – наприклад, знаменита Мері Еннінґ, яка відкрила іхтіозавра та плезіозавра. До речі, щодо відкриття другої з цих доісторичних тварин ученій не повірили: для з’ясування питання зібралася ціла комісія на чолі з великим Жоржем Кюв’є, на засідання якої саму авторку відкриття не запросили і яка все-таки визнала викопні рештки справжніми. Цікаво, що пані Еннінґ листувалася з багатьма визначними палеонтологами свого часу, проте жоден із них не згадав її у своїх наукових працях.

Переважають чоловіки і в орнітології: аналізуючи ґендерний розподіл у цій галузі в Україні, ми з колегами підрахували, що жінок у ній працює до чверті, а точніше – близько 27%. Коли відома американська орнітологиня Барбара де Вулф, яка працювала у першій половині ХХ століття, обирала тему свого дослідницького проєкту, науковий керівник радив їй узятися за вивчення червів – із тих міркувань, що жінці, мовляв, не пасує займатися «престижною чоловічою професією». В українській орнітології, як і у світовій, було не так багато жінок, але всі вони стали видатними постатями, заслуги яких визнано науковою спільнотою. Серед наших видатних орнітологинь – Тетяна Ардамацька та Євгенія Серебродольська. Впевнена, що багатьох потенційних дослідниць наш фах недорахувався через суспільні упередження і тиск на мотивованих, зацікавлених наукою дівчат. Наприклад, Барбару МакКлінток, яку за відкриття так званих «стрибаючих генів» (мобільних генетичних елементів) було удостоєно Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини 1983 року (причому вона отримала цю нагороду неподільно, що трапляється доволі рідко) мати вмовляла не вступати до коледжу, бо, на її думку, це могло погіршити доньчині шанси на майбутнє заміжжя. Людству просто пощастило, що ця геніальна жінка (адже вона не просто добре виконувала свою роботу, а мала особливий дослідницький хист) збунтувалася проти системи і вчинила так, як вважала за потрібне. Потім, уже заявивши про себе в науці, вона все ще стикалась із багатьма труднощами: оскільки пані МакКлінток не давали ставку професора у Корнельському університеті, вона, щоб продовжувати свої дослідження, мусила самотужки шукати й залучати кошти з інших джерел. Історія жінок у науці, в цілому, досить сумна й несправедлива, та, звісно, про це не можна мовчати».

Частка жінок серед лауреатів Нобелівської премії за весь час присудження цієї нагороди. Джерело: UN Women on Twitter