Нещодавно представник підконтрольної Росії окупаційної влади Криму не виключив долучення кримських реставраторів до відновлення об’єктів культурної спадщини, які постраждали під час військових дій у Сирії. Про те, які пам’ятки зруйновано на території цієї країни та в якому стані перебуває культурна спадщина на території Кримського півострова, в ефірі програми «Кримський вечір» проєкту «Крим. Реалії» української служби «Радіо Свобода» розповіли директор Інституту сходознавства імені А.Ю. Кримського НАН України доктор філологічних наук Олександр Богомолов і старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України кандидат юридичних наук Олександр Малишев.
 Доктор філологічних наук Олександр Богомолов (фото: sinologist.com.ua) |
«Сирія – це унікальна країна, – говорить Олександр Богомолов, – це колиска кількох цивілізацій, сучасниць Стародавнього Єгипту, Месопотамії (Шумеру, Аккаду). Ця земля також дуже важлива в історії християнства й ісламу. І вона просто насичена археологічними скарбами, деякі з яких буквально напередодні війни ще тільки починали розроблятися. Об’єктів культурної спадщини там тисячі. Сирійці та міжнародні організації заявляють, що вони зараз не в змозі оцінити шкоду, завдану цим об’єктам 10-річною війною.
Хто в цьому винен? Передусім, звичайно, сирійський режим, який оголосив власному народові війну, супутньою жертвою якої стала культурна спадщина. Проте до її пограбування (завдяки безконтрольності розграбована так званими чорними копачами сирійська археологічна спадщина, як свого часу іракська, присутня сьогодні на всіх чорних ринках світу) та знищення так чи інакше причетні всі сторони конфлікту, а їх там багато. Одна з них – російська армія, зокрема російська авіація, без підтримки якої сирійський режим уже кілька разів міг піти в політичне небуття. А що означає підтримка з повітря? Це масові бомбардування, головною мішенню яких є населені пункти, міська інфраструктура. Щоб підірвати спротив опозиції, бомбардувалися об’єкти цивільної інфраструктури, зокрема, медичні заклади, розташовані в історичних містах, у підвалах будівель, де вони намагалися сховатися від авіаударів. Надзвичайно сильно постраждало місто Халеб (Алеппо): його нинішній ландшафт нагадує знайомі нам фотографії часів Другої світової війни – від відомих об’єктів ісламської архітектури й античних пам’яток залишився тільки кістяк. Масштаб втрат важко навіть уявити.
 Руїни Алеппо (фото: REUTERS, AGENCE FRANCE-PRESSE/GETTY IMAGES, Associated Press) |
Між Кримом і російською присутністю в Сирії існує об’єктивний зв’язок, а також політична складова (і те, що зараз прийнято називати піаром). Об’єктивний зв’язок полягає в тому, що Росія використовує Крим як важливу базу на шляху до Сирії, одним з очевидних наслідків анексії півострова стало його перетворення на частину інфраструктури сирійської війни. Через кримські порти проходять вантажі, передусім військові. Якби Росія зараз не контролювала Крим, їй довелося б користуватися Новоросійськом, що було б для неї зовсім не так зручно. Очевидно, що кримчани, які потрапили на службу Росії, теж беруть участь у війні, а отже, так само несуть відповідальність за військові злочини в Сирії, зокрема й за знищення історичних пам’яток.
Що ж стосується ідеї залучення кримських реставраторів до відновлення культурної спадщини, то це, звичайно, політичний жест, спроба Росії вдати, що її присутність у Сирії має якийсь позитивний бік, що вона нібито надає якусь допомогу. Що здатні зробити кримські реставратори? Річ у тім, що серйозне відновлення пам’яток – велетенська задача, виконати яку до снаги тільки міжнародним організаціям (наприклад, ЮНЕСКО) та за участі багатьох країн. До війни [російської агресії проти України, що розпочалася 2014 року. – прим. Пресслужби НАН України] я працював у Криму і, чесно кажучи, не спостерігав там якихось значних досягнень кримської реставраційної архітектури. Великі кримські об’єкти на зразок Ханського палацу в Бахчисараї завжди вважалися проблемними з точки зору відновлення та збереження. І в такому ж статусі лишаються зараз. Можливо, навіть більшою мірою, адже доля кримської спадщини викликає зараз велике занепокоєння. Не менш важливо й те, що відновлення археологічних об’єктів, історичних пам’яток є дуже культурно специфічною діяльністю. Щоб знати, як відновлювати, скажімо, об’єкти ісламської архітектури в Сирії або ще давніші археологічні об’єкти семітських народів, які там колись проживали, чи імперій (Стародавнього Риму, Стародавньої Греції), які відзначилися на цих теренах, потрібні специфічний досвід і навички. Фахівці, які працюють в одному регіоні, в іншому можуть бути тільки підмайстрами й учнями – за наявності відповідальнішої та досвідченішої організації.
Політичний аспект цього питання полягає в тому, що розмови про відновлення культурної спадщини у Сирії – не більш ніж пропаганда, покликана створити оманливе враження, ніби війна там уже закінчилась і черга дійшла навіть до відбудови. Хоча мільйонам людей у цій країні, зокрема внутрішнім переселенцям, а також сирійським біженцям у сусідніх державах просто ніде жити. І повернутися вони не можуть, тому що бойові дії тривають, спалахують знову й знову. А головне – не вирішено політичних проблем, що лежать в основі цієї війни, від якої прямо постраждала майже половина (!) населення Сирії. Серед них – пів мільйона вбитих і немислима та нікому не відома кількість поранених. Серед них – діти, які не можуть піти до школи. Серед них – люди, які не отримують повноцінних медичних послуг, не мають стабільних і достатніх джерел доходу».
 Кандидат юридичних наук Олександр Малишев (фото – з Facebook-сторінки вченого: https://www.facebook.com/savurmog/) |
«Базовим документом у сфері захисту культурної спадщини є
Гаазька конвенція 1954 року, або ж Конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту – та два протоколи до неї, – пояснює Олександр Малишев. –
Другий протокол, від 1999 року (ратифікований Україною, але не Росією), розвиває закладені в конвенції ідеї. Зокрема, в ньому доволі докладно розписано, що будь-які модифікації, будь-які дії щодо об’єктів культурної спадщини можливі тільки за крайньої потреби – задля збереження культурної спадщини. І тільки у тісній співпраці – завжди, коли це можливо, – у тісній співпраці з компетентною національною владою окупованої території (у випадку з Кримом – це Україна). Сама конвенція «малює» всі ці питання ширшими мазками, проте і з її тексту випливає, що держава-окупант не має жодних прав щодо відповідної культурної спадщини, окрім пов’язаних з обов’язками, які на державу-окупанта покладає міжнародне право. Йдеться про два типи обов’язків – по-перше, обов’язки берегти (охороняти) культурну спадщину, по-друге, – обов’язки її поважати.
«Реставрація» – доволі складне й широке поняття, в різних мовах це слово може позначати дещо різні речі. З одного боку, реставрація слугує охоронним цілям, з іншого – передбачає втручання в культурну спадщину, а відтак є певним різновидом використання, менеджменту культурної спадщини. Складно не згадати один важливий прецедент з історії права. Наприклад, 1905 року в Мексиці реставрували ацтекське місто Теотіуакан і добудували до піраміди Сонця додатковий, п’ятий ярус, якого ніколи не існувало. Проте невдовзі революційний уряд [революція у Мексиці припала на 1910–1917 роки, хоча, за різними даними, сутички тривали аж до кінця 1920-х років] одним із перших [у 1914 році] ухвалив закон про охорону пам’яток, у преамбулі якого зазначалося, що пам’ятки історії потрібно захищати не лише від руйнування, а й від реставрації, котра може зашкодити їхньому оригінальному характерові та доказовій силі (з ісп. – fuerza probatoria).
 Теотіуакан. На задньому плані – піраміда Сонця (фото: guiauniversitaria.mx) |
Ця теза видається дуже мудрою, оскільки люди нечасто замислюються над цією подвійною сутністю реставрації. Так, з одного боку, відбити Сфінксові ніс – це очевидний вандалізм, але з іншого – комплексне відновлення об’єкта культурної спадщини на зразок «реставрації» (із повною заміною матеріалів укриття та перекриттів тощо), що відбулась у Ханському палаці в Бахчисараї за наказом контрольованої Росією окупаційної влади Криму, є насправді ще більшим руйнуванням. З точки зору міжнародного права, Росія не має права цього робити. Незаконною така діяльність вважається і в межах українського законодавства, а, нагадаю, окупація Автономної Республіки Крим не припиняє дії законів України на цій території».
 Ханський палац у Бахчисараї під час незаконної «реконструкції» (фото: krymr.org) |