Вірус не знає кордонів. Пандемія COVID-19 підкреслила необхідність скоординованих дій для здоров’я та спільної безпеки Польщі й України. Члени робочих груп щодо COVID-19 Польської академії наук (ПАН) і Національної академії наук України (НАН України) спільно обговорюють помічені схожості та відмінності пандемії в Польщі й Україні та висновки, зроблені з цього.
Нині протягом кількох годин літаком можна опинитися з Азії в Європі або автомобілем – із Варшави у Києві. Подорожі полегшують міжособистісні контакти, але також створюють чудову можливість для переміщення вірусу. Це особливо важливо для країн-сусідів.
Польща й Україна мають багато спільного. Серед іншого, Польща є найбільшим міжнародним партнером України. Тому те, що відбувається в Україні, важливе для Польщі, і те, що відбувається в Польщі, впливає на багато заходів, що реалізуються в Україні. Пандемія COVID-19 підкреслила необхідність спільних дій для безпеки та здоров’я країн-сусідів. Розгляньмо докладніше історію епідемії COVID-19 у Польщі й Україні.
Перебіг епідемії COVID-19 у Польщі
Перші 50 випадків COVID-19 було офіційно зареєстровано у Польщі з 4 по 11 березня 2020 року. Ці люди заразилися вірусом переважно за межами Польщі, зокрема в Італії, Німеччині, Великій Британії, Іспанії та Норвегії. Їхнє перебування в цих країнах було пов’язане з роботою або відпочинком під час зимових шкільних канікул. Перші летальні випадки від вірусу SARS-CoV-2 у Польщі було зафіксовано 12 березня 2020 року, а з другої половини березня 2020 року зараження вірусом SARS-CoV-2 реєструвалися на всій території країни. Саме тоді почався процес концентрації нових інфекцій у густонаселених районах.
Польща була однією з перших країн Європи, які запровадили медичний огляд на сухопутному кордоні (9 березня). 13 березня кордони Республіки Польща було закрито, зокрема призупинено пасажирське авіасполучення. Одночасно з цим була проведена кампанія #LOTdoDOMU (#ЛетиДодому), коли Польські авіалінії LOT всього за 3 тижні здійснила 400 рейсів із 70 місць на 5 континентах. Як наслідок, у квітні епідемічна ситуація в Польщі змінилася через в’їзд інфікованих людей до місцевих громад, де передача вірусу доти була обмеженою.
Наприкінці квітня 2020 року епідемічна ситуація стабілізувалася. Цього було досягнуто за 3 тижні після запровадження заходів ізоляції: закриття шкіл, перенесення професійної діяльності з робочих місць додому, закриття торгових центрів, супермаркетів, обмеження соціальних контактів, заборони на поїздки та перебування в громадських місцях. Подальші дослідження показали, що ранні протиепідемічні заходи виявилися найефективнішими для обмеження поширення пандемії.
Проте епідемічна ситуація різко змінилася восени 2020 року, і безпосередньою причиною стрімкого розвитку епідемії стало послаблення обмежень (часткове відкриття повітряного простору, повернення до повноцінної соціальної активності, включно з відкриттям шкіл). З середини вересня кількість виявлених інфекцій почала стрімко зростати. Запроваджені з кінця вересня адміністративні обмеження на соціальну активність (обмеження кількості людей під час зібрань, обмеження в закладах громадського харчування, дистанційне навчання у школах і вишах, скасування планового прийому в лікарнях і телемедицина), а з 24 жовтня карантин – не спинили стрімкого зростання кількості інфікованих. Наприкінці 2020 року в Польщі було офіційно зафіксовано майже 1 300 000 випадків зараження та 28 524 смертей від COVID-19. Значну кількість жертв склали літні люди, зокрема мешканці будинків для людей похилого віку.
Приблизно в середині грудня 2020 року у Польщі з’явився варіант альфа SARS-CoV-2. Це було пов’язано з приїздом людей, які працюють за кордоном, особливо у Великій Британії, на різдвяно-новорічний період. Наслідком стала велика кількість нових випадків зараження на початку 2021 року та різке зростання кількості випадків під час весняної хвилі. Хвиля інфекцій супроводжувалася також хвилею смертей, яка приблизно на 2 тижні відставала від моменту виявлення зараження.
Кількість випадків, виявлених улітку 2021 року, не перевищувала 300 випадків зараження на добу. Однак із середини липня вона знову почала зростати і вже у другій половині вересня перевищила 900 випадків на добу.
У грудні 2020 року розпочалася програма добровільної та безкоштовної вакцинації проти COVID-19. У Польщі використовуються вакцини Pfizer/BioNTech, Moderna, AstraZeneca та Johnson & Johnson. Проте програмі вакцинації не вдалось ефективно зменшити масштаби епідемії, оскільки наступна хвиля пандемії припала на весну 2021 року. Наразі, cтаном на 25 жовтня 2021 року, повністю вакциновані приблизно 19 мільйонів поляків. Великою проблемою залишається неповна вакцинація літніх людей і низький відсоток щеплених школярів віком 12–18 років. Вакцинація школярів у цьому віці можлива в Польщі з червня 2021 року.
Прогнози подальшого перебігу епідемії в Польщі
З поверненням до повноцінного функціонування (відкриття шкіл, служб, відновлення денної форми навчання в університетах тощо) та при домінуванні варіанту Delta SARS-CoV-2 серед інфікованих уже в середині липня 2021 р. почалось експоненціальне зростання кількості виявлених випадків, що означає чергову хвилю захворювань. Динаміка зростання заражень майже ідентична до того ж періоду 2020 року. Прогнози, підготовлені двома дослідницькими групами – ICM із Варшавського університету та MOCOS зі Вроцлавського технологічного університету, – одностайно свідчать, що на межі жовтня та листопада 2021 р. кількість інфікованих досягне 30 тис. на день. Прогнозується ще одна хвиля смертей: за песимістичним сценарієм, вона оцінюється у близько 40 тис. осіб.
Перебіг епідемії COVID-19 в Україні
Початок епідемії в Україні дуже схожий на епідемію в Польщі. Перші 100 випадків захворювання на COVID-19 в Україні зафіксували до 25 березня 2020 року, більшість випадків зараження походили з-за кордону. Першу смерть від COVID-19 зареєстрували 13 березня 2020 року. Це була 71-річна жінка, яка незадовго до хвороби повернулася з Польщі.
Аби зупинити поширення інфекції, 17 березня 2020 року в Україні оголосили карантин. Однак 6 квітня було запроваджено жорсткіші обмеження, зокрема закриття шкіл, університетів, торгових центрів і фітнес-клубів. Для обмеження передачі інфекції між регіонами громадський транспорт всередині країни максимально обмежили. Було також запроваджено обов’язкове носіння масок у громадських місцях. Раннє запровадження карантину стабілізувало поширення епідемії до межі квітня і травня 2020 року. З середини травня до кінця липня щоденна кількість зареєстрованих випадків коливалася в межах 400–900.
Навесні 2020 року система тестування та виявлення COVID-19 усе ще розвивалася, тож важко визначити справжню кількість інфікованих за цей період. Однак аналіз даних про надлишкову смертність показав, що ранні обмеження – як у Польщі, так і в Україні – були ефективними для зупинення поширення інфекції. На цьому етапі в обох країнах, на відміну від деяких європейських країн (таких як Велика Британія, Іспанія, Італія), не спостерігалося збільшення кількості смертей. Стійке зростання захворюваності розпочалось у серпні 2020 року з періодом подвоєння кількості інфекцій приблизно 4 тижні та з піком цієї хвилі епідемії на початку грудня. До початку 2021 року в Україні офіційно зареєстрували майже 20 тис. смертей, пов’язаних із COVID-19, однак аналіз надлишкової смертності засвідчив, що кількість смертей недооцінили приблизно вдвічі. З лютого 2021 року в Україні почалася нова весняна хвиля, вища за осінню. Пік весняного припливу припав на початку квітня 2021 року: щодня реєструвалося понад 400 смертей від COVID-19.
Програма вакцинації в Україні стартувала наприкінці лютого 2021 року. Протягом всього часу використовувалися вакцини AstraZeneca, Sinovac (Coronavac), Pfizer/BionTech та Moderna. Рівень вакцинації був значно нижчим, ніж у Польщі. Станом на 21 жовтня 2021 року 6,7 млн. громадян України вакциновані повністю. Наприкінці жовтня темпи вакцинації значно прискорились у зв’язку із запровадженням додаткових обмежень для невакцинованого населення.
Прогнози подальшого перебігу епідемії в Україні
Дельта-варіант вірусу, скасування карантинних обмежень і початок нового навчального року сприяли поширенню нової хвилі COVID-19. Динаміка поширення загрозливіша, ніж під час попередніх хвиль. У середині жовтня Україна досягла і перевищила пік осені 2020 р., до кінця жовтня перевищено всі показники піку весняної хвилі. Через більшу заразність вірусу та низький рівень вакцинації очікується, що пікові значення вхідної хвилі будуть значно вищими, порівняно з усією попередньою історією епідемії SARS-CoV-2 в Україні.
Основні методи та рекомендації проти пандемії в Польщі та в Україні
У Польщі основні рекомендації, спрямовані на подолання епідемії, наразі передбачають таке: вакцинація, соціальне дистанціювання (а якщо це неможливо – носіння масок), провітрювання приміщень і дезінфекція. Обмеження подорожей стосуються лише міжнародних поїздок. Довідки про COVID-19 (видаються тим, хто вакцинувався або одужав після хвороби) офіційно не потрібні у громадських місцях, на робочих місцях і в школах, але іноді їх вимагають від людей, які бажають відвідувати пацієнтів у лікарнях.
В Україні основними методами протидії пандемії SARS-CoV-2 є: соціальне дистанціювання, використання захисних масок і вакцинація. Рівень вакцинації українського населення є одним із найнижчих у Європі. В Україні працює класифікація епідемічного ризику за кольорами, що застосовується на регіональному та субрегіональному рівнях і визначає різний ступінь протиепідемічних заходів. На практиці обмежено міський та приміський громадський транспорт. Крім того, для мінімізації економічних наслідків від закриття підприємств уряд останнім часом пом’якшив обмеження для вакцинованих осіб.
Пандемія і транскордонний рух між Польщею та Україною
Українці є найбільшою меншиною у Польщі (близько 2 млн осіб). У 2013–2018 роках працівники з України збільшували польський валовий внутрішній продукт (ВВП) приблизно на 0,5 процентного пункту щороку, а загальний приплив емігрантів з України відповідає за 13% зростання польської економіки у цей період [1]. Для українського суспільства це означає, що оцінка доходів приватних осіб за останні 5 років становить близько 15,6 млрд доларів США. Це приблизно 30% загального зовнішнього доходу України і 2–3% ВВП України щорічно [2]. Обидві сторони мають ефективну правову базу для регулювання транскордонного руху.
Однак розвиток пандемії в обох країнах змусив закрити кордони. Польща закрила кордони 15 березня 2020 року, Україна – наступного дня. Швидко виявилося, що без трудових мігрантів деяким галузям польської економіки загрожували б дорогі простої, тому в рамках «антикризового щита» 7 квітня 2020 р. у польському законодавстві було запроваджено винятки, що дозволяють перебування іммігрантів до 30 днів після закінчення оголошеного стану епідемії [3]. Обмеження транскордонного руху призвело до величезних, небезпечних для здоров’я черг на кордонах. Ба більше, існували різні правила для поляків та українців, які перетинають кордон, навіть якщо ті, що перетинають кордон, їхали в одному автомобілі чи автобусі. Наприклад, більшість українців, які перетинають кордон із Польщею, мусили перебувати на карантині. Поляків же звільнили від цього обов’язку.
За безвізовим режимом громадяни України можуть перебувати на території Польщі до 180 днів і мають право влаштуватися на роботу за умови, що уклали з роботодавцем угоду про виконання певного завдання. Це змушує їх часто перетинати кордон, що суперечить вимогам епідемічної безпеки, і залишатися прив’язаними до одного роботодавця, що призводить до жорсткості ринку праці як для працівників, так і для роботодавців.
Для здоров’я громадян важливо, щоб кожен, зокрема мігранти, мав легкий доступ до чіткої, актуальної та достовірної інформації рідною мовою, навіть у країнах тимчасового перебування. Пандемія засвідчила, наскільки важливо країнам-сусідам співпрацювати у цій сфері.
Необхідні зусилля та взаємна інформаційно-просвітницька підтримка для вакцинації проти COVID-19
У Польщі спостерігається значний скептицизм щодо вакцинації проти SARS-CoV-2, а дії уряду проти цього явища неефективні. Цьому сприяє дезінформація в соціальних мережах та агресивні дії антивакцинаторських рухів.
1 лютого 2021 року Міністерство охорони здоров’я України представило план вакцинації населення проти SARS-CoV-2. План складався з п’яти етапів вакцинації, причому першими вакцини отримували медичні працівники та Збройні Сили України. Перші партії вакцин Україна отримала у лютому 2021 року. Європейський Союз пообіцяв надати Україні вакцини, оскільки вона є членом GAVI (Глобального альянсу з вакцин та імунізації). Проте українські ЗМІ повідомляли, що Уряд України купуватиме вакцини проти COVID-19 за завищеною ціною, що викликало обурення громадськості та протести. За даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», 55% українців готові щепитися проти SARS-CoV-2, якщо вакцина надаватиметься безкоштовно. Нині повністю вакциновані лише близько 19% населення України.
У Польщі зараз повністю вакциновані проти SARS-CoV-2 52% населення. Польща отримує значну користь від членства в Європейському Союзі, який гарантував доступність вакцини практично кожному в ЄС уже за шість місяців після її розроблення. Той факт, що рівень вакцинації у Польщі в останні місяці сповільнився і, на відміну від інших держав-членів ЄС, практично зупинився на рівні близько 50%, пояснюється значним скептицизмом щодо вакцинації, підкріпленим дезінформацією в соціальних мережах і низькою довірою громадян до державних установ.
З цими ж явищами стикається й українське суспільство. Після використання 2 млн доз вакцини Moderna темпи вакцинації знижувалися до другої половини жовтня, коли рівень вакцинації знизився майже на 25% з піку, зафіксованого на початку вересня. Темпи вакцинації становили близько 100 тис. доз вакцини на добу. За таких умов повне вакцинування 1% населення потребує близько тижня. Рівень вакцинного скептицизму залишається сильним і стійким. Однак останнім часом, після запровадження додаткових обмежень для невакцинованих осіб, кількість щеплень значно зросла і зараз становить близько 250 тисяч. доз на добу. Низький рівень вакцинації свідчить про те, що навіть після вщухання перших проблем із постачанням вакцин вакцинація населення може зупинитися на рівні приблизно 55%. У такій ситуації в обох країнах задля зменшення соціальної та економічної ціни продовження пандемії, можливо, знадобиться розглянути обов’язкову вакцинацію певних професійних і вікових груп (див.
Заяву 19 від 02.09.2021). В Україні вже запроваджено обов’язкові щеплення для визначеного переліку професій.
 Fig. 1 [5] |
Подібність і відмінність епідемічних ситуацій у Польщі й Україні
Основною проблемою, з якою стикаються Україна та Польща, аналізуючи спільні риси, є наявність високоякісних даних. Це стосується інформації як про реальну кількість випадків захворювання і смертей, так і про подальше спостереження за пацієнтами. Надлишкова смертність від COVID-19 перевищила офіційні дані в обох країнах, що свідчить про те, що реальні масштаби епідемії було недооцінено, а чимало випадків залишалися недіагностованими. Крім того, обидві країни лише розпочали програми секвенування. Масове секвенування дозволить ученим відстежити передачу конкретних варіантів і штамів та краще зрозуміти напрям і шляхи передачі вірусу між країнами.
Отже, відстеження та розуміння передачі SARS-CoV-2 між Польщею та Україною обмежені. Тому в цьому попередньому аналізі ми не наважуємося запропонувати інтерпретацію відмінностей в апмлітуді й розподілі пандемічних хвиль. Проте, схоже, позицію № 21 Консультативної групи з COVID-19 Польської академії наук щодо доступності можна було би належно застосувати в обох країнах. Це стосується як надійного збору даних, так і їх зберігання, обробки, спільного використання або інтеграції.
Ще одним висновком наших попередніх порівнянь епідемічної ситуації в Польщі й Україні є впевненість у специфічному співіснуванні чинників, які об’єднують і диференціюють динаміку епідемії. Ми бачимо певну схожість, зокрема подібний період епідемічних хвиль в обох країнах. Проте ми також бачимо відмінності – наприклад, більшу динаміку епідемії в Польщі. Спочатку можна припустити, що подібність випливає, радше, з «біології» збудника, а відмінності – здебільшого від «соціології» його проникнення в популяції. Саме тут важливу роль відіграють моделі мобільності та демографічна структура, включно зі щільністю населення та структурою домогосподарств. Це також пов’язано з доступністю й використанням щеплень.
Порівняно легше вказати згадані об’єднавчі, «біологічні» чинники, ніж визначити роль диференційних, «соціологічних» чинників. Останнє завдання потребувало би додаткових досліджень і даних із суспільних наук. На основі досліджень «біології» збудника ми можемо оцінити, скільки людей заразиться від однієї людини, якщо вони спілкуються в непровітрюваному приміщенні. Але саме суспільні науки мають відповісти на питання, наприклад, про те, чи є хороша вентиляція приміщень соціальною нормою в певному суспільстві. Тому, попри те, що вірус «не знає кордонів» між країнами, соціальні фактори впливають на моделі його проникнення в популяції.
[1] Strzelecki, P. Jakub Growiec, Robert Wyszyński (2020), The contribution of immigration from Ukraine to economic growth in Poland, NBP Working Paper No. 322, Narodowy Bank Polski,
https://www.nbp.pl/publikacje/materialy_i_studia/322_en.pdf
[2] Remittances, annual data, Balance of payments and other statistical information compiled on the basis of the BPM6, National Bank of Ukraine,
https://bank.gov.ua/files/ES/Perekaz_y_en.pdf [3] Cope, B. Myrosława Keryk (2020), Nowa sytuacja, stare problemy. Legalizacja pobytu ukraińskich migrantów w Polsce w czasie pandemii COVID 19, Fundacja „Nasz Wybór” (Warszawa)
[4]
https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC8242568/pdf/JMV-9999-0.pdf
[5] Source of data for the graph: Hannah Ritchie, Edouard Mathieu, Lucas Rodés-Guirao, Cameron Appel, Charlie Giattino, Esteban Ortiz-Ospina, Joe Hasell, Bobbie Macdonald, Diana Beltekian and Max Roser (2020) - "Coronavirus Pandemic (COVID-19)".
Published online at OurWorldInData.org. Retrieved from:
'https://ourworldindata.org/coronavirus' [Online Resource]
[6] Komisarenko S. (2020). Scientists’ pursuit for SARS-CoV-2 coronavirus: strategies against pandemic. Ukr. Biochem. J. 2020; 92 (6): 5-52
Про авторів
Польську робочу групу очолює президент ПАН професор Єжи Душинський, професор Кшиштоф Пирч (Яґеллонський університет) є заступником голови, доктор Анна Платер-Зиберк (ПАН) – її секретарем. Інші члени команди:
- докторка Анета Афельт (Варшавський університет);
- професорка Малґожата Коссовська (Яґеллонський університет);
- професор Радослав Овчук, лікар (Ґданський медичний університет);
- докторка Анна Охаб-Марцінек (Інститут фізичної хімії ПАН);
- доктор Войцех Пачос (Інститут економіки ПАН, Кардифський університет);
- докторка Маґдалена Росінська, лікарка (Національний інститут громадського здоров’я – Національний інститут гігієни, Варшава);
- професор Анджей Рихард (Інститут філософії та соціології ПАН);
- доктор Томаш Смятач, лікар (Ґданський медичний університет).
Українську робочу групу очолює Президент НАН України академік Анатолій Загородний. Інші члени команди:
- академік Сергій Комісаренко (Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України);
- академік Михайло Тукало (Інститут молекулярної біології і генетики НАН України);
- академік Микола Співак (Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України);
- академік Андрій Сибірний (Інститут біології клітини НАН України);
- член-кореспондент НАН України Ігор Бровченко (Інститут проблем математичних машин та систем НАН України);
- кандидат фізико-математичних наук Ігор Іванов (Інститут механіки ім. С.П. Тимошенка НАН України);
- доктор технічних наук, професор Віталій Мокін (Вінницький національний технічний університет).